Розділ 10.1

Сідаю поруч з подругою. Продовжую тримати бокал. Не п'ю. Марк уважно слідкує за мною. Потім присідає на пуфик, що стоїть поруч з софою і схиляється до нас.

— Саша, Міла, мені дуже приємно з вами познайомитись, - протягує до нас свою склянку наповнену лише наполовину.

— Цікаво поспілкуватись з дорослим та серйозним чоловіком, - Міла охоче цокається з ним.

— За знайомство, - кажу тихо і неохоче протягую йому бокал. 

Цокаємось і Марк тулить склянку до губ. Надпиває лише трішечки, і весь час продовжує свердлити мене очима. Чогось очікує. Щоб я випала? Невже йому легше стане?

— Чому ти тягнеш? Ти ж хотіла шампанського, - Міла підштовхує до губ мій бокал і я мимоволі роблю декілька ковтків.

Приємні бульбашки освіжають і прочищають стисле він хвилювання горло. Може справді я забагато думаю? Чому не можу хоч раз просто розслабитись і насолодитись вечером?

Тепер від злості на себе п'ю ще. Декілька глибоких ковтків і бокал майже висушений. 

Марк схвально киває і його губи розпливаються у дуже задоволеній усмішці. Мені здається його поведінка дивною і я вже збираюсь це висловити в голос, як раптом розумію, що губи німіють, а тіло стає на диво м'яким та неконтрольованим. 

— Ну нарешті, - Марк підводиться, тон його голосу миттю стає дратівливим та холодним. - Довго ця дівка ламалась. Гарну має інтуїцію.

Спочатку здалось, що він говорить до мене, але він більше не дивиться на нас. В очах починає все пливти, але я помічаю поруч з ним хлопчину, який приносив напої. 

Доводиться прикласти багато зусиль, щоб повернути голову. І з острахом я розумію, що Міла теж сидить нерухомо, відкинувши на спинку голову, а очі її прикриті.

— І що тепер? - крізь стукіт у вухах чую голос хлопчини. - Погане місце ти обрав. Як їх тепер звідси забрати? 

— Замовкни, - гарчить Марк. - Вони збирались злиняти. А клієнт чекає саме цю. Вона йому сподобалась. Я вже й завдаток взяв, не міг її впустити. Піднімай її і веди нагору, знаєш куди, остання кімната. А я повернусь зараз за її подругою, як тільки підготую місце. Вона мені сподобалась, - сміється. - Сам не проти розважитись з нею. 

— Я не справлюсь сам. Вона заважка, - скаржиться його поплічник.

— Чорт, вона ще й вирубилась, - голос Марка лунає занадто близько. Очима рухати важко, але я виловлюю його обличчя в декількох сантиметрів від мого. - Давай спочатку її подружку заведемо. Вона хоч йти ще може, - відчуваю, як він хапає мене під пахви і у ніздрі знову б'є різкий неприємний запах алкоголю. - А ця хай полежить, я за нею повернуся.  

Ноги майже не слухаються, та це не проблема, з обох сторін мене тримають під руки і ведуть кудись уперед. Намагаюсь крикнути, вичавити бодай звук із занімілого горла, та виходить лише тише хникання. Ноги підкошуються та переплітаються, поки мене тягнуть до сходів.

— Перебрала, - сміється Марк, коли повз проходить декілька дівчат і косяться на нас.

Вони регочуть з його слів і прямують далі, а я прикладаю усі сили, щоб вирватись з чоловічих рук. На жаль, моя боротьба лише всередині, а ззовні моє тіло м'яке та піддатливе. 

— О Андре, де тебе носить? - запихканий голос Марка змушує мою свідомість знову активуватись. - Допоможи Еду, а я повернусь за другою.

З одного боку мене відпускають, але відразу підхоплюють інші руки, більш обережно та лагідно. 

Ледве сфокусовую погляд на знайомому обличчі. Він веде мене мовчки, зосереджено дивиться вперед, наче ми не знайомі. Наче я для нього якась річ.

Як же ж сильно я шкодую зараз, що не послухала мажорів, які попереджали мене триматись від нового друга якнайдалі. Ось чим він займається. Ось звідки у нього стільки грошей, щоб розкішно жити. 

А я боялась Рада та Мира. Дурепа. А справжній диявол схований за невинним образом відмінника. 

Ми вже на другому поверсі і тут досить темно. 

— Куди ми її ведемо? - запитує Андре.

— Не знаю, - пихтить від втоми Ед. - Вона потрапила випадково, за компанію з подругою. Марк потім вирішить, що з нею робити. 

— Може її відпустити? Навіщо зайві клопоти? 

Серце підстрибує від надії, що можливо Андре все ж таки має хоч краплю совісті. Мугичу і повертаю до нього голову, але він вперто уникає мого затуманеного погляду.