Розділ 9.1

— Потанцюємо? - промовляє, на диво, лагідно.

І в цю мить, наче на замовлення вмикається інша пісня, повільна та спокійна. Рад притискає мене до себе так різко, що з легень вилітає все повітря. Крізь тонку тканину сукні чітко відчуваю тверді рельєфи його тіла. Щоки палають від нашої несподіваної близькості, а десь в районі живота відчуваю дивний жар. 

— Я не вмію танцювати, - белькочу нерозбірливо, збентежена його впевненими діями.

— Справді? - його чорні брови підскакують угору, проникливий погляд вивчає на моєму обличчі кожен сантиметр. - А мені здалось, що ти вправно володієш своїм тілом.

— Ні, - нервово сміюсь, і мотаю головою. - Це вийшло випадково.

Соромлюсь ще більше, згадуючи, як несвідомо вигиналась під ритмічну музику.

— Випадково? Ти привернула увагу усіх присутніх хлопців, - в його голосі відчувається роздратування. - Ти точно знала, що робиш.

— І твою? - проти волі усміхаюсь, нічого не можу з собою вдіяти. 

Рад лише фиркає і починає крутити мене у танці. Його стегна плавно рухаються, труться об мої і через це моє тіло все більше реагує на його дотики.

Якийсь час ми просто мовчки танцюємо. Намагаюсь ігнорувати, як тісно ми притиснуті одне до одного. Це дивно, адже ми майже не знайомі. Та в цю мить таке відчуття, наче між нами щось справді є. 

Щоб позбутись дурних думок, оглядаюсь шукаючи Мілу. Вона зникла з поля зору, як тільки з'явився Рад. Та замість подруги помічаю уважні погляди присутніх студентів. Вони не соромляться відверто нас розглядати, наче ми цікавий експонат.

— Ти мене не послухалась, - раптом заявляє Рад.  

Я смикаюсь і піднімаю голову, щоб глянути на нього. Вираз його обличчя серйозний, очі примружені, губи стиснуті у тонку лінію.

— Хіба я повинна це робити? - в грудях росте обурення.

Невже цей мажор думає, що може мною керувати, як хоче?

— Не повинна, якщо життя твоє тобі не важливе, - шипить нахилившись.

Його теплий подих лоскоче щоку і я декілька разів кліпаю.

— Ти погрожуєш мені? - завмираю, не дозволяю йому більше рухатись і він змушений зупинити танець.

— Я намагаюсь вберегти тебе, - його пальці сильніше втискаються у моє тіло. 

— Від чого? Чому ти мені нічого не розповідаєш?

— Краще тобі не знати дрібниць, - говорить холодним тоном. - Просто тримайся якнайдалі від таких вечірок. Навіщо ти сьогодні прийшла? Раніше я тебе ніколи не бачив на вечірках. 

— А просто так, захотілося, - відповідаю з викликом. Вперто піднімаю підборіддя, з впевнено дивлюсь йому в очі. - І зроблю це ще раз, якщо захочу.

Цікаво, він що кожного разу на вечірках шукає мене поглядом? Та ні, дурниці. Наче йому більше робити нічого.

— Олександро, ти намагаєшся розлютити мене? - гарчить сердито, схопивши на лікоть.

Я хочу відступити, та він смикає на себе і я знову врізаюсь у його тверді груди. Затамовую подих, помітивши, як в його темних очах зароджується буря. 

Нічого не розумію, чому він до мене причепився?

— Спочатку ти забороняєш спілкуватись з Андре і завдяки твоїм старанням ми більше не розмовляємо, - кажу здавлено, намагаюсь приховати тремтіння в голосі. - Тепер забороняєш приходити на вечірки. Що я тобі такого зробила? Чому ти вчепився до мого життя? Я тобі ніхто. І яка тобі різниця, з ким я спілкуюсь і чим займаюсь?

Рад не відразу відповідає. Декілька секунд він так уважно на мене дивиться, наче намагається зрозуміти, що взагалі тут робить. Я смикаю руку і нарешті вириваюсь з його захвату. Відступаю, бо близькість з ним викликає забагато мурашок у тілі. 

— А й справді. Чого це я? - нарешті хмикає та неприємно кривить губи. - Ти для мене ніхто. Роби, що хочеш.

Розвертається і йде, розпихаючи танцюючих студентів. 

Чомусь раптом я починаю тремтіти, тому обіймаю себе руками. Знову ловлю сторонні погляди, та цього разу від них неприємно та холодно. Почуваюсь розбитою та кинутою і це дивно, адже саме цього й хотіла. 

Нарешті Рад та Мир від мене відчепляться.