Розділ 8

До Міли я приїжджаю трішки зі запізненням. 

Вона бурчить, що ми не встигнемо на вечірку, з порогу кидає мені декілька суконь, щоб я приміряла. А я на всі її обурення закочую очі. Взагалі та вечірка мені до лампочки. Просто хочу переконатись, чи справді Костя настільки сильно зацікавлений Мілою, як я думаю. Якщо так, він буде діяти, я майже впевнена в цьому.

Після декількох примірок, зупиняюсь на чорній сукні до колін, з широкими бретельками і пристойним декольте. Міла незадоволено цокає язиком, після того, як я відмовилась одягати її варіант - яскраво-червону сукню з глибоким декольте. Неохоче погоджується з моїм рішенням і накидає мені на плечі ще жакет, щоб я не змерзла.

Після довгих та нудних маніпуляцій з волоссям та макіяжем, о пів на дев’яту ми нарешті залишаємо її квартиру. 

Виходжу з будинку і мимоволі обіймаю себе руками. Ніколи так не одягалась, тому почуваюсь, наче гола. Цупкі штани і блузка це мій повсякденний варіант одягу, до якого я сильно звикла.

Перед нами зупиняється таксі і я розгублено дивлюсь на подругу.

— У мене немає грошей на таксі, - кажу пригнічено.

— Я заплачу, - штовхає мене всередину. - Вважай це моїм подарунком. Ти вперше їдеш на вечірку. Раптом тобі сподобається і ми будемо робити це постійно.

— Не надійся, - хмикаю, вмощуючись на задньому сидінні. Міла сідає поруч зі мною. - У мене дуже мало часу на ці дурниці. 

— Ти пропускаєш найкращі дні студентського життя, - супиться.

— Міло має на стипендії, нам доводиться обирати між розвагами та навчанням, - нагадую їй. - Лише завдяки стипендії я тримаюсь в цьому університеті.

— Куди їдемо? - грубий голос водія перериває нашу розмову.

Міла впевнено називає адресу, наче у тому місці вона бувала вже не раз. Як же ж сильно я далека від тусовок і розваг. Я навіть не знаю, хто влаштовує вечірку, і де вона буде. 

Поки їдемо мене починає трішки трясти від хвилювання. Уявлення не маю, що там буде відбуватись, і як себе поводити. У цій справі я повний нуль. Добре, що поруч буде Міла, не відпущу її від себе ні на крок.

Виявляється вечірка відбувається в заміському будинку досить відомої мажорки другокурсниці. Я її не знаю, лише чула, що її батько велика шишка в мерії. А мама має мережу весільних салонів. Навіщо мені ця інформація? Не знаю. Просто, коли мимоволі чуєш плітки про популярних студентів університету, все якось само запам’ятовується. 

Саме таким чином я знаю про Рада та Мира. Цікаво, вони сьогодні теж будуть?

При згадці про цих двох, щоки починають палати.

— Не хвилюйся, буде весело, - підбадьорює мене Міла і бере під лікоть.

Ми повільно заходимо у переповнений студентами будинок.

— Подивимось, - нервово смикаю поділ сукні. Здається, наче мої ноги голі і на них всі зараз будуть витріщатись.

Звісно ж страхи мої невиправдані, нікому немає до мене діла. Кожен присутній займається своїми справами — хто просто напивається, хтось танцює, а хтось активно про щось розмовляє у колі друзів.

Як тільки ми опиняємось серед натовпу, мені різко стає спекотно. Дихати нічим, повітря заповнене запахом алкоголю, сигаретного диму та запахом поту перемішаного з парфумами. Музика гримить занадто голосно. Народу стільки, що завжди на тебе хтось налітає, або штовхає. 

Не пройшло і п'яти хвилин, як мені вже хочеться назад додому.

— От же ж гівнюк, ти подиви-но, - Міла показує у кут кімнати, де наш одногрупник Костя притискає до стіни якусь брюнетку.

— Ага, - розчаровано зітхаю.

Те що я думала, виявилось лише моєю фантазією. І виходить я даремно сюди приперлась.

— Бабій, - шипить роздратовано подруга.

Вона бере мене під руку і стискає мій лікоть так сильно, що я аж зойкаю. Переводжу на неї погляд і помічаю в її очах ревність, хоч обличчя виражає байдужість. 

Ні, здається, все ж таки мені не показалось. Просто вони продовжують грати свої дитячі ігри. 

Поки Міла свердлить його очима, Костя продовжує обіймати дівчину, схилившись до її вуха, щось шепоче. І якоїсь миті він озирається на нас, маючи при цьому дуже задоволений вигляд.

Я мимоволі усміхаюсь. То він помітив нас ще раніше і тепер провокативно поводиться, щоб вибісити Мілу. Або хоче подивитись, як вона буде реагувати. І, здається, те що він бачить, йому подобається.

— Хочу випити, - смикає мене Міла в інший бік від Кості.

— Я не буду, - відразу її попереджаю, але йду слідом.

Минувши компанію хлопців, які занадто голосно ржуть, ми опиняємось у їдальні. Тут стоїть широкий стіл вкритий незліченною кількістю алкоголю та закусок. 

Навколо столу теж студенти — веселі, п'яненькі. 

— Що тут найміцніше? - весело запитує Міла у найближчого хлопця.

— Міло, може не треба, - ловлю її за руку. - Тобі потім буде погано.

— Мені погано, коли я дивлюсь на того козла, який вважає себе казановою, - шипить сердито.

— Він тоді подобається? - не втримуюсь від запитання.

— Хто? - округлює очі, а щоки її наливаються рум’янцем. - Ні, що ти таке дурне вигадала? Ненавиджу його.

Вона висмикує руку і відступає, майже тулиться до худого хлопця, який вже їй наливає у склянку незрозуміло що. 

І навіщо я погодилась сюди йти? Краще б ми сиділи вдома. 

Відчуваю, вечір буде веселим.

Міла бере склянку і одним махом випиває напій. Я кривлюсь та відвертаюсь. Не можу дивитись, як моя подруга напивається. 

Мій погляд чіпляється за хлопця, який стоїть біля стіни і дивиться прямо на мене. Скоріше це чоловік, досить дорослий, щоб ще навчатись. Світле волосся коротко підстрижене, а от на підборідді невеличка борідка. Одягнений у чорну футболку, а зверху розстібнута чорна шкіряна куртка. Він не високого зросту, але коренистий. Плечі широкі, руки жилясті. 

Декілька секунд ми тупо дивимось одне на одного, а потім я перша відвертаюсь, відчувши дивне хвилювання. 

Хто це може бути? Може охоронець, слідкує за порядком?