Розділ 7.2

— Це я, - голос Яни звучить дуже тихо, наче в неї немає сил.

— Чому світло не увімкнеш? - страх різко змінюється на роздратування. - Поперевертаєш тут все.

— Не хотіла тебе будити, - тихо шепоче. 

Я лягаю назад у ліжко і вкриваюсь ковдрою з головою, очікуючи, що вона зараз увімкне світло. Та Яна цього не робить. Чую тихі шорохи, потім скрип пружин. Потім здається наче вона захникала, а може мені це показалось. 

Дивно, зазвичай так тихо вона себе не поводить. І їй завжди байдуже, чи мені заважає. Вона не звертала увагу на мої зауваження. А зараз прямо ідеальна сусідка. Тихенько прийшла і лягла. Напевно втомилась від розваг. 

Другий раз заснути так швидко не вдається. Ще довго кручусь з боку на бік. Інколи чую уривчастий подих Яни. Вона наче не спить, але не рухається і заговорити зі мною не намагається.

Зранку, коли я збираюсь на пари, сусідка продовжує лежати у ліжку. Вона обернута до мене спиною, не реагує на те, як я іноді гримаю дверцятами шафи. Навмисно так роблю, нехай спробує, як це, коли тобі не дають виспатись. 

Яна продовжує спати, тому я даю їй спокій і виходжу з кімнати. Можливо вона навмисно пропустить пари, або має вікно. Поки йду в університет, згадую її дивну поведінку. Якась занадто тиха вона, чи що. І де вона пропадала декілька днів? Та коли заходжу в аудиторію, миттю забуваю про Яну. Здобування гарних оцінок ще ніхто не скасовував. 

— Може ти зайдеш до мене перед вечіркою. Я позичу тобі одну із своїх сексуальних суконь, - пропонує Міла після пар.

Ми йдемо коридором третього корпусу, залишивши важкий день позаду.  

— Навіщо? - піднімаю здивовано брови.

— Щоб ти була красивою і на тебе западали хлопці, - усміхається. - Все ж таки твій перший вихід у люди з початку навчального року.

— Не думаю, що мене там хтось зацікавить, - відповідаю скептично. - А від сексуальних збоченців я буду краще триматись на відстані. І взагалі, якщо я погодилась піти, це не значить, що я перетворюсь на розпусну дівку.

— Ти мене ображаєш, - супиться і схрещує руки на грудях. 

— Ти знаєш, що я маю на увазі, - зітхаю і обіймаю її за плечі. - Не вмію я носити сукні і сексуальною бути не вмію. 

— Я тебе навчу, - в очах подруги з'являється надія. - Хіба тобі ніколи не хотілось, щоб хлопці слиною давились, побачивши тебе?

Я навіть не знаю, що відповісти на це. Кожна дівчина бажає уваги, але яка ця увага буде і від кого? Чомусь згадую про Рада та Мира. Цікаво, як би вони відреагували, коли побачили мене красивою. 

Навіть не усвідомлюю, як мої губи розтягуються в посмішці.

— Ти забула, я зануда і заучка, - трясу головою, щоб позбутись неправильних думок.

Ми виходимо з корпусу і повільно йдемо тротуаром. Повз нас сновигають студенти, які поспішають якнайшвидше покинути навчальний заклад. Я такого бажання ніколи не мала. Я люблю навчатись. 

— Не правда, ти хочеш нею здаватись, - штовхає мене ліктем у бік. - Та насправді всередині є та дівчинка, яка хоче уваги та любові. Коротше, - добавляє командним тоном. - Через годину чекаю тебе в себе.

І не дочекавшись моєї відповіді, звертає в інший бік, біжить до зупинки міського транспорту, де тільки що зупинилась маршрутка. 

А я продовжую прямувати далі до гуртожитку. 

Зайшовши до кімнати, я на мить завмираю від подиву. Яна продовжує лежати у ліжку точно так, як я її залишила. Тепер я починаю хвилюватись. Може в неї щось сталось? 

— Яно? - тихо кажу і повільно підходжу до ліжка.

Вона не реагує і мене наче б'є током від страху. А що якщо вона...

Не додумую до кінця, кладу руку їй на плече, схилившись над нею.

— Яно, - повторюю пошепки. Страшно навіть голос подати.

Вона смикається, але не повертається до мене. Ще більше натягує ковдру на голову.

— Чого тобі? - гуде її приглушений голос.

Я видихаю з полегшенням і випрямляюсь. Жива, і це головне.

— З тобою все добре? – вже запитую голосніше. - Ти захворіла?

— Все зі мною нормально, - відповідає роздратованим голосом. - Відчепись.

— Я просто подумала...., - бурмочу невпевнено, відступаю. - Ти цілий день лежиш. Може тобі чимсь допомогти. 

— Все нормально, я просто відпочиваю, - в її голосі з'являються істеричні нотки. - Дай мені спокій.

— Гаразд.

Відчуваю розгубленість. Хоч ми з нею не дуже ладнаємо, але допомогти я завжди готова. Але, здається, Яна не потребує моєї підтримки. Можливо справді просто стомилась після кількох денних розваг.

Тому більше її не чіпаю, а беруся за свої справи.