Розділ 7.1

Наступні дні відбувається щось дивне. Де б не була, постійно здається, наче за мною спостерігають. Навіть коли я в кімнаті сама, це відчуття не зникає. 

Невже мажори справді зробили так, щоб я була під наглядом? Але від чого вони мене оберігають?

Те, що Андре займається чимсь незаконним, я вже зрозуміла. Але чим саме? Вже перебрала десятки варіантів і не можу уявити цього спокійного хлопця при будь-якій непристойній справі. 

Що б це не було, але після зустрічі у кафе, Андре більше не потрапляє мені на очі. Він наче навмисно мене уникає. Що цілком логічно, вважаючи, як наїжджав на нього Рад. 

Мира та Рада лише іноді помічаю біля університету у компанії студентів. Або десь у коридорі нашого корпусу. Вони більше ні разу не намагались підійти до мене, чи заговорити. Лише коли проходжу повз, кидають короткі погляди, наче переконуються, що я ще ціла.

З часом я починаю за собою помічати, що теж шукаю їх поглядом, і через це злюсь сама на себе. Навіщо вони мені взагалі здались?

— Ви йдете у п'ятницю на вечірку? - запитує одного разу Костя.

Він, як завжди, гепається поруч зі мною та Мілою, наче більше інших місць нема. І навіть те, що вони з Мілою постійно гаркаються, його не лякає.

— Можливо, - сухо відповідає подруга. - Якщо тебе там не буде.

Костя у відповідь кривиться і закочує очі.

— А я навпаки, сподівався тебе там побачити. Може б запросив тебе на танець.

— Думаєш, я танцюватиму з таким, як ти? - фиркає Міла.

— А що зі мною не так? - щиро дивується.

— Подорослішай, - шипить подруга, тикнувши йому у груди вказівного пальця.

Костя перехоплює її зап'ястя і тягне собі до рота. Шоковано спостерігаю, як він легенько прикушує її пальця та з усмішкою відпускає. Міла пищить, лається і активно витирає руку в кофтину, наче їй гидко і їй хочеться якнайшвидше стерти слину цього нахаби. Але якось випадково я помічаю, що куточки її губ смикаються вгору, а щоки заливаються фарбою. Незважаючи на негативні слова, в її очі виблискують так, наче це найкращий момент у її житті.

До мене нарешті доходить, що вони подобаються одне одному, тільки ніяк не можуть це усвідомити. А їхні перепалки, це наче дитячі загравання.

Мимоволі усміхаюсь та качаю головою. Дитячий садочок.

— Я піду на вечірку, якщо Міла піде, - впевнено заявляю.

— Ти? - дивується одногрупниця. - Ти ж ніколи нікуди не ходиш. Як ти наважишся витратити цілий вечір на якісь розваги, а не навчання.

Сміється з мене, я оцінила. Міла завжди каже, що я наче та сіра панчоха. Молоді роки проходять, а я нічого не бачу і ні з ким не зустрічаюся.

— А ось цього разу все буде навпаки. Підемо ми з тобою розважатись. Вип'ємо шампанського, повеселимося. А ще мені хочеться подивитись, як ти будеш танцювати з Костею.

— Ніколи цього не буде, - каже дратівливо. Вона коситься на Костю, поки той уважно її розглядає. - І не дивись на мене так. Ти мені не подобаєшся.

— Ти мені теж, - фиркає той і відвертається в інший бік. 

Тепер мені навіть цікаво за ними спостерігати. Коли до них дійде, що вони симпатизують одне одному? Може їх підштовхнути? Але як?

Над цим я подумаю потім, а зараз треба уважно слухати лекцію.

Після пар я повертаюся у гуртожиток. Яни немає, тому я спокійно займаюся в кімнаті. Моя сусідка останнім часом десь пропадає. Навіть не пам'ятаю, коли востаннє її бачила. Може гуляє з Дімою, або знайшла нового кавалера, навіть не здивуюсь. Де б вона не була, мені підходить її відсутність. Хоч можу нормально позайматись і не тікати у бібліотеку. 

Сьогодні справляюсь досить швидко, вже до дев'ятої вільна. Тому задоволена своєю продуктивністю, вечеряю яєчнею і лягаю спати. Виспатись не завадить. 

Вимикаю світло і досить швидко засинаю. Та мене будить якийсь дивний шум, наче щось впало. Я підриваюсь, приймаю сидяче положення і спросоння кручу головою. В темряві погано видно, але помічаю силует біля ліжка Яни.

— Хто тут? - подих перехоплює від страху.

Ще не вистачало, щоб до нас хтось прокрався. Хоч у нас немає чого брати, але всякі збоченці є.