Розділ 6.2

Поруч відчуваю рух, це Мир підводиться і, підхопивши мене під лікоть, тягне за собою. Спочатку я покірно встаю, не зрозумівши, що відбувається. Але потім, коли до мене доходить вся абсурдність ситуації, смикаюсь, намагаюсь вирватись з рук Мира. 

Але той не відпускає, а з іншого боку мене тримає вже Рад. 

— Андре, і ти нічого їм не скажеш? - через паніку голова паморочиться. Хочеться хоч якоїсь допомоги від товариша.

— А що я можу? - немічно розводить руками і продовжує намертво сидіти на своєму місці.

Я голосно соплю, міцно стиснувши губи. Усім своїм видом демонструю наскільки сильно я незадоволена його слабкодухістю. Та здається, Андре сильніше хвилюється за свою шкуру, ніж за мене. Від нього допомоги не дочекаєшся. 

Під конвоєм мене виводять з кафе. Усі присутні витріщаються на нас, та мені вже байдуже на чужі погляди. Здається ці двоє намагаються перехопити контроль над моїм життям, і це лякає значно більше, ніж якісь плітки студентів.

Надворі вже суцільна темрява, а повітря стало значно прохолодніше. Здригаюсь від того, як повільно холод проникає під одяг. Одягнена лише у тоненьку кофтину, не думала, що так надовго затримаюсь. 

Хлопці крокують досить швидко і я за ними ледве встигаю. Їхні ноги занадто довгі і мені доводиться на їхній один крок зробити два. Пройшовши пів шляху, я вже захекалась і навіть стає спекотно.

— Може поясните, чому ви забороняєте спілкуватись з Андре? - нарешті наважуюсь запитати. - Що він такого зробив?

— А він тобі не розповідав? - гримить голос Рада. - Думаєш, звідки в нього бабло на дороге ганчір'я?

Я трохи розгублено кліпаю. Дозволяю собі повитріщатись на цього мажора, який виявляється має дуже правильні принципи. Смішно чути такі слова від хлопця, який не соромиться бити людей посеред вулиці.

— Ну взагалі-то я знаю, чим він займається, - промовляю стримано. - Та не мені його осуджувати. Кожен викручується, як може.

— Він руйнує долі людей, - каже роздратовано Мир. - Ці його справи гидкі та незаконні.

Тепер я так само здивовано дивлюсь на Мира. Хто б міг подумати, що ці двоє будуть настільки чесними? 

— Ви теж не янголи. Чула про вас багато чого.

— Порівнюєш нас з цим Андрієм? - гарчить Рад і сильніше стискає мій лікоть. - Не сміши. Твій дружок, це слимак, який не гидує будь-яким заробітком.

— Перестаньте його ображати, - обурююсь. - Так, він не найсміливіший хлопець в університеті, та це не значить, що в нього можна ноги витирати. Я б теж цим займалась, якби мала час.

Хлопці різко зупиняються і повертають голови до мене. У тьмяному світлі ліхтарів я бачу, як блищать їхні широко розкриті очі. 

— Ти? - гортанно сміється Мир, на мить відпускаючи мене. - Хоча, ніхто не запідозрить милу симпатичну першокурсницю.

— Навіть не думай про це, - скрегоче зубами Рад, схилившись наді мною і смикнувши на себе, дивиться прямо в очі. - Інакше руки тобі переламаю. Зрозуміла?

— Що? Ви взагалі при розумі?! - викрикую я, намагаючись відштовхнути його. - Через якісь нещасні реферати?

І тут вони завмирають удруге. І на деякий час настає суцільна тиша.

— Дівчинко, одними рефератами там не обходиться, - дуже серйозно каже Рад. - І краще тобі б не потрапляти у те лайно. Тому ще раз кажу — тримайся від цього хробака якнайдалі.

Я відкриваю рота, але слів я не знаходжу. Почуваюсь повною дурепою. Звичайно, з рефератів Андре не міг собі дозволити так розкішно жити. За реферати не платять крупними купюрами, які я бачила у нього в гаманці.

Хлопці відновлюють рух і вже за хвилин п'ять ми зупиняємось біля дверей гуртожитку. Вони мене відпускають, але я не відскакую від них, як від вогню. Чомусь я більше не відчуваю сильного страху, коли стою поруч з ними. Навпаки, здається, наче я під захистом. Можливо так і є.

— На добраніч, мала, - криво усміхається Мир, смикнувши мене за волосся.

— Запам'ятай, ти під нашим наглядом, - тихо говорить Рад, стиснувши пальцями моє підборіддя. 

Десь неподалік лунає сміх, групка студентів наближається до гуртожитку. 

Хлопці відступають, востаннє глянувши на мене, і зникають у темряві.

А я здригаюсь, бо раптом знову стало холодно. Обіймаю себе руками і швидко заходжу всередину, відчуваючи дивний трепет у грудях.