Розділ 5.1

Думки мої перериває несподівана поява Кості.

Не знаю чому, але він завжди сідає поруч з нами. І от зараз він гепається поруч з Мірою та спирається їй на плече, наче на вірного товариша.

— Фу, що ти пив? - кривиться дівчина і різко відштовхує його від себе. - Авіаційне паливо?

Я хоч сиджу трішки далі, але теж відчула неперевершений збір ароматів. Тому приходиться затамувати подих.

— Взагалі-то, це дорогий коньяк, - гордо відповідає Костя. - Вчора друг виставлявся за днюху.

— Повір мені, тебе обманули, - криво сміється Міра і відсовується від нього у мій бік. 

Я теж змушена трішки посунутись, щоб всім вистачило місця. 

— Не заздри чорною заздрістю, - обурюється Костя.

— Чому там заздрити? Що ти псуєш своє здоров'я паленим спиртним? 

— Мене хоч запрошують на різні святкування. А ти “зубрилко” сидиш з книжками і нікуди не виходиш.

— Твої гульки мене взагалі не цікавлять....

Вони продовжують сперечатись аж поки не приходить викладач. І навіть після того ще довго перекидаються репліками пошепки. Вони завжди так спілкуються, тому я не звертаю уваги, а повністю занурююсь у матеріал лекції. Хоч час від часу думки про ранішню зустріч не дають спокою.

Після пар я повертаюсь у гуртожиток з наміром позайматись з лабораторними. Та, як часто це буває, у моїй кімнаті влаштований суцільний хаос. Яна знову увімкнула музику і на додачу, до неї прийшли її подружки, які не дуже поважають чужий особистий простір та чужі речі. Одна розвалилась на моєму ліжку, інша без дозволу взяла мій жакет і натягнула на себе. Він на неї замалий, але вона вперто намагається застібнути ґудзики на пишних грудях, стоячи перед дзеркалом.

Я завмираю на порозі і мовчки обводжу всіх присутніх незадоволеним поглядом. Це коли-небудь закінчиться? Скільки б я не розмовляла з Яною, до неї не доходить. Як добре Мілі, що та живе на винайманій квартирі. На жаль, я цього собі дозволити не можу. Так ледве вистачає тих грошей, що батьки дають.

— Сашо, - нарешті мене помічають, Яна швидко прикручує музику і зиркає на подруг. - А ми тут трішки навчаємось.

— А музика вам не заважає? - запитую роздратовано. 

Проходжу повз дівки, що стоїть у моєму жакеті, підходжу до свого ліжка. Інша швидко з нього встає, навіть не вибачившись. 

— Ми зробили невеличку перерву, - голос Яни винуватий, розуміє, що її подруги перетнули межу.

Невже моя сусідка має трохи відчуття провини? Та здається недостатньо, щоб припинити ускладнювати мені життя.

Нічого не відповідаю. Яка різниця, що я скажу? Все одно, як горохом об стіну. Беру необхідні папери, також книги, які нещодавно губила, і мені їх повернули. І так само мовчки прямую до виходу. Навіть не дивлюсь на дівчат.

— А це правді, що ти спілкуєшся з Радом та Миром? - безцеремонно запитує мене та, що стоїть у моєму жакеті. За її виразом обличчя видно, що їй байдуже, що вона взяла чужу річ.

— Неправда, - сухо відповідаю. 

— А хіба не ти зранку мило теревенила з ними? - примружується та, що лежала на моєму ліжку. - Я все бачила.

— А казала, що з ними не спілкуєшся, - з обуренням викрикує Яна.

— Це не твоє діло, - кажу стримано, хоч всередині все бурлить від злості. - Яно, і коли я повернусь, щоб всі мої речі були на місці.

І кинувши докірливий погляд на її подругу у жакеті, виходжу з кімнати, гримнувши дверима. Якщо я не зміняю сусідку, то мені прийдеться ще дуже довго сидіти вечорами у бібліотеці. 

В бібліотеці відвідувачів небагато, тому я вільно обираю столик якнайдалі від проходу. Вмикаю комп'ютер, розкладаю все своє приладдя для навчання і беруся за діло. 

Але як би не старалась, зосередитись на словах та реченнях не можу. Думки все повертаються до двох мажорів, які вирішили, що у мене нудне життя. А раптом вони будуть чатувати мене біля гуртожитку? Тепер страшно самій ходити ввечері. 

Зрештою перестаю себе мучити, вимикаю комп'ютер, закриваю книги і відкидаюсь на спинку стільця. Йти у гуртожиток не хочеться. Я досі зла на Яну за її безвідповідальну поведінку. 

Ліниво ковзаю поглядам по залі і раптом помічаю знайому фігуру. Андре сидить в іншій частині бібліотеки і перешіптується з якимось хлопцем. Дивно, я не помітила його, коли заходила. А може він нещодавно прийшов, а я просто була занурена у навчанні. 

Шепіт хлопців стає голоснішим і вони наче сваряться. Андре хмурить брови, щось активно говорить знайомому, а той лише качає головою. Потім обидва замовкають і я помічаю легкий рух руки під столом.

Андре щось передав іншому хлопцеві. Він робить це так, щоб ніхто не помітив. Лише я побачила, випадково, і то через те, що сиджу під вдалим кутом.