Розділ 4.1

Неділя проходить досить спокійно, без жодних пригод. 

А зранку в понеділок я прокидаюсь від настирливого будильника і починаю збиратись на навчання.

Яна спить закутавшись у ковдру, і я не знаю, чи її будити, чи може в неї вікно. Зрештою не чіпаю її, вона доросла дівчинка, сама нехай розбирається зі своїм життям.

Університет знаходиться недалеко. Лише п'ять хвилин ходьби і я на місці. На території вже шумно і людно, студенти збиваються купками, весело спілкуються перед навчальним тижнем. 

Я самотньо прямую до входу. Друзів завести ще не встигла, але маю гарні стосунки з кількома одногрупниками. Вони вже декілька раз запрошували мене потусуватись, та я не можу знайти вільного часу.

Підійшовши ближче до університету я різко гальмую. Прямо біля дверей стоять ті двоє в компанії інших студентів. Їх оточили дівчата, кожна намагається привернути до себе увагу. Поки Мир заграє з усіма підряд, Рад переговорюється з кількома хлопцями. І обличчя його в цю мить дуже серйозне. В принципі, як завжди.

Важко ковтаю і крадькома оглядаюсь навколо, долоні миттєво стають вологими. Іншого шляху нема, щоб потрапити всередину, а пропускати пару я ніяк не можу. Прийдеться йти далі, матиму надію, що вони мене просто не помітять. 

Наближаюсь. Проходжу за декілька метрів від них. Чую грайливий сміх однієї з дівчат. Інша радісно розповідає, що у неї буде вечірка, і Мир та Рад найочікуваніші гості.

До дверей залишилось декілька кроків. Вже тягнусь рукою, щоб схопити за ручку. Видихаю з полегшенням. 

Може вони вже про мене забули, а я так себе накручую. Навіть мимоволі усміхаюсь.

І раптом хтось міцно стискає зап'ясток іншої руки та смикає так сильно, що я миттєво розвертаюсь на сто вісімдесят градусів. І ледь не врізаюсь у чоловічий пружний торс.

— Дівчинко, ти хочеш потрапити у неприємності? - гримить сердитий голос Рада.

Його обличчя знаходиться в небезпечній близькості від мого, і я можу заглянути в глиб його темних очей.

— Що? Відпусти, - намагаюсь звільнитись, але він ще сильніше стискає мою руку. - Я тебе не боюсь.

Всі навколо затихають. Тепер їхня увага прикована лише до нас двох.

— А мене боятись не треба. Я не збираюсь тобі шкодити, - говорить серйозно. - Ти чому гуляєш з тим Андрієм? Нудно живеться? Захотілось пригод?

Я ошелешено відкриваю рота, не розумію, що він від мене хоче. 

— Та яке тобі діло взагалі?

— Тримайся від нього якнайдалі, - гарчить. - Якщо не хочеш проблем.

— Ти мені погрожуєш? - примружую очі. Хоч серце і калатає від страху, але я намагаюсь тримати вираз обличчя байдужим. - Зробиш те ж саме, що й з ним?

Рад мить дивиться на мене не кліпаючи, а потім голосно сміється, наче я сказала щось дуже кумедне. 

Помічаю, що до нас підходить Мир, залишивши свою фан групу з дівчат. Ті стоять осторонь, насуплені та незадоволені, що їх обділили увагою. Повз пробігають студенти і відразу зникають за дверима. Ніхто не допоможе мені, ніхто не захоче зв'язуватись з цими двома. Усі намагаються прикинутись, що нічого не помічають.

— Я б зробив з тобою дещо інше, - раптом шепоче мені прямо в губи Рад. Його подих гарячий, лоскоче шкіру. - Але здається, що ти до цього не готова.

Відчуваю, як щоки мої червоніють від двозначності його слів. Знаю я, що вони можуть зробити, чула достатньо пліток. 

Мир зупиняється поруч з Радом і його вигляд дружелюбніший, ніж у його друга. 

— Що ти лякаєш бідну дівчину. У неї он очі як блюдця від страху, - промовляє спокійно Мир.

— Не такі вже ви страшні, - ціджу крізь зуби. 

Хоча кого я обманюю? Вони і так все розуміють. Рятує тільки те, що ми зараз стоїмо перед центральними дверима університету і на нас дивляться десятки пар очей. Зараз вони нічого мені не зроблять. А ось перестріти ввечері десь у провулку можуть запросто. 

— Взагалі-то, я хочу подобатись дівчатам, а не відлякувати їх, - підморгує мені Мир.

— Я тебе попередив, - ігноруючи друга, сухо каже Рад.