Розділ 3.1

— Я правильно розумію? Це ті Рад та Мир, які найсексуальніші мажори в нашому університеті? - допитується Яна.

Я дивлюсь на неї, як на ненормальну. 

— Взагалі-то, вони небезпечні та агресивні, - нагадую їй.

— Облиш, - розтягує губи в посмішці, - це і робить їх сексуальними. Гм, от би мені з ними познайомитись, - прикриває мрійливо очі, а потім різко їх розплющує. - Коли ти встигла з ними потоваришувати? 

— Я з ними не знайома, - відповідаю сухо і відвертаюсь.

Кладу книги на тумбочку тремтячими руками. Це чудово, що вони в мене, не буду хвилюватись, що загубила. Але те, хто їх прислав... Це збиває з пантелику і змушує хвилюватись ще сильніше. 

Невже вони навмисно дізнавались хто я, і де живу, щоб повернути книги? Чи може вони хочуть помститись мені, що я завадила їм вбивати Андре? А коли все знаєш про жертву, це спрощує дії. Від цієї думки тілом біжать мурашки і я здригаюсь.

— Звичайно, і тому вони передають тобі якісь книги, - обурюється Яна, не вірить жодному моєму слову. - Так і скажи, що просто не хочеш мене з ними знайомити.

— Яно, я не можу тебе з ними познайомити, - підвищую голос. Роздратування з’являється від її настирливості. - Бо я з ними не спілкуюсь. Ми не друзі і навіть не товариші. Вгамуйся та забудь про них.

Вирішую припинити розмову, тому розстеляю ліжко, щоб вкластись спати. Шлунок гурчить, нагадує мені про те, що я сьогодні навіть не вечеряла. Але точно знаю, що після усіх цих подій в рота нічого не влізе. Нерв досі стискає горло, не дає навіть нормально ковтнути.

— Ти зануда, - кидає мені в спину сусідка, важко зітхаючи. - Я думала, ми з тобою подруги. А подруги знайомлять зі своїми друзями.

Я закочую очі і стримуюсь, щоб не накричати на неї. Лягаю у ліжко, вкриваюсь ковдрою, на Яну не дивлюсь.

— У тебе є Діма. Забула? - ціджу крізь зуби.

— Діма, це несерйозно, - відповідає легковажно. - Тимчасовий варіант. Їх навіть порівнювати не можна. Де Діма, а де Рад та Мир. Особливо Мир, - зітхає мрійливо, чую як вона сідає і під нею скрипить старе пружинисте ліжко. - Він ідеальний. А його посмішка зачаровує з першої секунди.

Хмикаю і прикриваю очі. І перед очима відразу випливає картинка сьогоднішнього вечора. Мир, який криво усміхається і його усмішка справді чарівна. Рад, який не зважаючи на свої габарити, досить вправно і швидко відреагував та врятував мене від синців. Навіщо він це зробив? Хіба вони не злі на мене і не хочуть мститись? 

А жест з книгами? Повернули, наче ми добрі друзі, а чужі люди, що випадково зіткнулись у конфліктній ситуації. 

Що все це значить?

За потоком думок я засинаю і навіть увімкнене світло мені не заважає. 

***

Субота проходить як завжди — до обіду я навчаюсь, потім виділяю час на прибирання в кімнаті. Яна, як завжди, мені у цьому не допомагає. Вона гарно одягається і сказавши, що можливо її не буде цілий день, залишає кімнату. З самого ранку вона майже зі мною не говорить, здається образилась. На цю думку я лише усміхаюсь і качаю головою. Вона навіть не уявляє, яку послугу їй роблю, відгородивши від двох мажорів, з якими я змушена вчора контактувати.

На обід смажу яєчню. Поки їм, думки знову повертаються до вчорашнього вечора. Як не намагаюсь переключитись, перед очима знову постають Рад та Мир. Дістали. Вони наче нав'язлива думка, що ходить по колу і ніяк не відпускає.

Пообідді вирішую сходити у магазин затаритись продуктами. Грошей у мене не дуже багато, тому куплю найголовніше. 

Одягаюсь просто — спортивні штани та футболка. Надворі сонячно і, здається, день досить теплий. Взуваю кросівка і виходжу з кімнати. Коли спускаюсь на перший поверх, зустрічаю Андре, який йде мені на зустріч. 

— Привіт, - коротко вітаюсь і проходжу повз. Не впевнена, що він згадає мене.  

Андре зупиняється і обертається, коли я вже опиняюсь нижче за нього.

— Привіт, Сашо, - дружелюбно говорить. - Куди так поспішаєш?

— У магазин. Треба купити щось поїсти, - дивлюсь на нього.

Сьогодні у нього кращий вигляд, ніж учора. Одягнений у вигладжену білу сорочку, волосся акуратно зачесане та вкладене. Якщо чесно, можна справді подумати, що він не тієї орієнтації, занадто охайний і чепурний. 

— Гарна ідея, - усміхається. - Я теж збирався йти. Може підемо разом? Я допоможу тобі нести пакети.

— Я не проти, - знизую плечима.