Розділ 2.1

Не дочікуюсь, поки він зникне з поля зору, розвертаюсь і швидко прямую коридором. 

Як тільки я підходжу до своєї кімнати, чую за дверима гуркіт музики. Як завжди, моя сусідка розважається і можливо не сама.

Двері зачинені, тому доводиться пошукати ключі у сумочці. Сподіваюсь, вони помітять, що я заходжу і мені не доведеться бачити відверту сцену, як минулого разу.

У кімнаті гармидер — на столі брудні тарілки та склянки з напоями, на підлозі розкидані речі, а на ліжку Яни — моєї сусідки, хтось вовтузиться. Вони накриті ковдрою прямо з головою, і лише характерні звуки підказують, чим вони займаються. 

Розізлившись, я щосили гримаю дверима, закриваючи їх, щоб хоч якось парочка вгамувалась. Ось одна з головних причин, чому я весь вільний час проводжу у бібліотеці. Там хоч тихо та спокійно і ніхто не займається сексом під боком.

— Саша? Ти вже прийшла? - русява голова Яни виринає з-під ковдри.

— Вибач, але я не збираюсь ночувати під дверима, - відповідаю сухо.

Ми з нею не дуже товаришуємо. У нас занадто різне сприйняття цього світу. У Яни в голові лише гульки та хлопці, вона ні за що не хвилюється і живе веселе життя. Хоч теж навчається на першому курсі, як і я. Але вона не має стипендії, тому хвилювань у неї менше.

— Привіт, Сашо, - тепер висовується Діма, її тижневий хлопець.

Чому тижневий? Бо через тиждень Яна його кине і знайде іншого. У цій справі вона стабільна. 

— Привіт, - бурмочу, розуміючи, що через музику мене не почують. Та мені байдуже. Я просто хочу, щоб він пішов, і щоб я змогла спокійно лягти та виспатись.

Відвертаюсь і підходжу до ліжка. Поки знімаю жакет і вішаю його на вішак, чую, що позаду вони перешіптуються. А потім ліжко скрипить. Чекаю ще трішки і обертаюсь якраз в той момент, як Діма застібає на собі штани. Він худий, мов тріска, і дуже високий. Ще й ніс у нього довжелезний. Не знаю, що в ньому знайшла Яна. Хоча вона неперебірлива. 

— Я тобі напишу, - Діма схиляється над лежачою Яною і всмоктується в її губи засосом.

І я знову змушена відвернутись. 

За декілька секунд гримають двері, а потім і вимикається музика.

— Нарешті, - видихаю полегшено, насолоджуючись тишею. 

Тепер я можу спокійно роздягнутись, сходити у душ, що знаходиться вкінці коридору і вкластись у незручне, пружинисте ліжко. 

Поки переодягаюсь у піжаму, відчуваю на собі погляд Яни. Вона завжди так робить, перед тим, як щось сказати, наче вагається, чи варто.

— Ти на мене не ображайся, - нарешті промовляє. - Я не знала, що Діма прийде. Він збирався їхати додому, але передумав.

— Чесно, мені байдуже, - повертаюсь до неї, стягую гумку з волосся і воно розсипається по плечах. - Просто, якщо чесно, трішки дістало. Ви вже трохи у нього зустрічалися б, чи що.

— У нього два сусіди.

— А тут я, - кажу сухо.

Беру рушник, мило і виходжу з кімнати. 

Поки миюсь, думаю про сьогоднішній вечір. Згадую Рада та Мира, з якими увійшла в конфлікт. Побитого Андре, а також книги, які досі лежать десь біля гуртожитку. Ще й вкінці Яна зі своїм хлопцем остаточно зіпсувала настрій. 

Коли повертаюсь у кімнату, сусідка вже одягнена у халат, хоч ліжко досі розстелене, а речі так і лежать на підлозі. Яна стоїть перед дзеркалом, що висить на дверях шафи і уважно розглядає свою шию.

— Гад, Діма зробив мені засос, - жаліється в голос.

— Він в тебе якийсь агресивний, - коментую. Підходжу до ліжка, вішаю на спинку рушник, ставлю мило у тумбочку.

— Та наче ні, - хмикає. - У нього випадково вийшло.

У двері стукають і ми з нею переглядаємось. Хто це може бути так пізно? Невже Діма повернувся? 

Напевно Яна теж так подумала, бо хитро усміхається і відчиняє двері. Але у коридорі стоїть не Діма, а якийсь хлопець.

— Мені потрібна Саша, - говорить і Яна оглядається на мене.

Я підскакую на ноги і швидко підходжу до гостя. Помічаю у його руках мої книги і завмираю. 

— Я Саша, - промовляю занімілими губами.

— Ось, просили передати, - протягує книги.

Я спочатку дивлюсь на них, не наважуючись їх взяти, але зрештою беру. 

— Хто просив? - запитую, перш ніж хлопець піде.

— Рад та Мир, - ошелешує мене відповіддю.

Я зачиняю двері, відчуваючи, як з-під ніг зникає земля.

Як я могла так влипнути? Тепер ці двоє знають, як мене звати. 

І знають, де я живу.