Наказ, який не обговорюється

— Досить.

Він вимовив це неголосно, проте срібні ложечки на таці завмерли в повітрі, полум'я в каміні схилилося вбік, а демон, який саме доповідав про чергове повстання в сьомому колі, раптом згадав, що має невідкладні справи деінде. Вона стояла посеред кімнати з таким виглядом, ніби збиралася власноруч завершити те, з чим не впоралися ні вічність, ні пекельні легіони. У її руці була ганчірка. Він подивився на ганчірку. Потім на неї.

— Віддай.

— Що саме?

— Не прикидайся, кохана. Я бачу, що ти тримаєш знаряддя праці. А я, як верховний правитель цих володінь, категорично заперечую проти експлуатації своєї жінки.

— Своєї жінки, — повторила вона, ледь помітно піднявши брову. — Яка зворушлива турбота. Особливо з огляду на те, що ця сама жінка вже не пам'ятає, коли востаннє просто сиділа.

Його усмішка повільно зникла. Не тому, що він не знайшов відповіді. Відповіді в нього були на все. За тисячоліття існування він навчився сперечатися з богами, укладати угоди з найпідступнішими створіннями Всесвіту й переконувати цілі цивілізації в тому, що їхня загибель — виключно питання невдалого планування. Але сперечатися з нею, коли вона дивилася так, наче світ остаточно перетворився на нестерпний тягар, було справою значно складнішою. Він підійшов і забрав ганчірку.

— Сьогодні ти нічого не робитимеш.

— А посуд?

— Він не має почуттів. Переживе.

— Прання?

— Маєш рацію. Катастрофа. Негайно скличу раду наймогутніших демонів.

— Не смійся.

— Я не сміюся, люба. Я в розпачі. Ще трохи — і мені доведеться особисто витирати пил.

Вона штовхнула його ліктем у бік. Він усміхнувся. Ось так було краще. Не тому, що її розпач зник, а тому, що бодай на мить вона перестала дивитися на себе як на чергове завдання, яке не встигла виконати. Він розгорнув руки.

— Іди сюди.

— Навіщо?

— Маю намір викрасти тебе в тебе самої. Здається, ти останнім часом надто погано з собою поводишся.

— Ти нестерпний.

— Зате посуд не мию.

Вона все-таки підійшла. Він обійняв її міцно, але обережно, притулився губами до її скроні й на якусь мить заплющив очі. За дверима хтось необачно кашлянув. Диявол розплющив одне око.

— Якщо це не кінець світу, він може зачекати.

Кашель припинився.

— А якщо кінець світу? — поцікавилася вона, не відриваючись від його плеча.

— Особливо якщо кінець світу. Я не збираюся зустрічати його без тебе під боком.

І це, мабуть, було найбільшою несправедливістю в усьому Всесвіті: істота, перед якою тремтіли королі й падали ниць цілі легіони, могла бути настільки безсоромно ніжною. Щоправда, лише з нею.