Глава 66

                                              Пилип

Дорога додому здавалася довшою, ніж зазвичай. Можливо тому, що я змушував себе не озиратися — хоча кожен порух вітру змушував мене підсвідомо чекати, що тінь знову вирине з води чи землі.

Селище пахло димом і свіжою землею. Хтось рубав дрова, хтось чистив город, діти бігали між хатами. Звичайний день, такий мирний, що важко було повірити: під річкою щось прокинулося.

Я пройшов повз вулицю, привітався з сусідами, і тільки коли зайшов до свого дому, дозволив собі нарешті видихнути. Тиша звична й тепла — наче обіймає.
Я сів на лаву біля вікна й притулив скроню до долоні.

Ми бачили цю істоту двічі. Двічі за один ранок. Це не випадковість.

Полум’я всередині колихалося тривожно. Не паніка, а саме настороженість — та, що з’являється перед чимось більшим.

Я підвівся і підійшов до миски з водою на столі — вранці ще наповнив. Тепер вона була нерухома і чиста… але в ній відчувалося щось зайве. Ніби всередині лишився чужий погляд.

Я торкнувся поверхні двома пальцями.

Вода здригнулася.

Маленька хвиля прокотилася по краю посудини — надто рівна, надто точна, щоб бути випадковою.

— Добре… — прошепотів я. — Ти хочеш спілкуватися?

Полум’я в моїх руках ледь спалахнуло.

І вода відповіла.

На секунду вона потемніла — як річкові глибини, в яких ми бачили щупальця. Відблиск світла погас, і замість нього промайнуло зображення — не чітке, а наче відбиток.

Два світлих кола.
Очі?
Або те, що істота вважає очима.

Потім навколо них простягнулися хвилясті лінії — ті самі, що вона простягала до нас у воді.

Воно тут.
Навіть коли я далеко від річки.

Я відсмикнув руку, але вже пізно. Потойбічне відчуття ковзнуло вздовж хребта, холодне, чужорідне.

Воно вміє торкатися не тільки води.
Воно торкається свідомості.

Я зробив крок назад, глибоко вдихнув, намагаючись стабілізувати полум’я, яке стало надто гарячим.

І саме в цей момент під вікном щось хруснуло.
Я різко обернувся.

Тиша. Лише вітер гойдав траву.

Та коли я підійшов ближче, побачив…
сліди.
Мокрі. Тягучі. Темні.

Наче щось, що вийшло з води, пройшло тут — прямо поряд з моїм домом.

Свіжість слідів говорила про одне:

Воно не лишилося в річці.

Холод пробіг по спині — але серце одразу запалилося у відповідь.

— Якщо ти шукаєш мене, — прошепотів я, зціпивши зуби, — то знайдеш. Але не так, як хочеш.

Тиша навколо селища більше не була спокійною.

Вона стала очікуванням.