Глава 64

Ранок тільки починав розкривати свій світло-блакитний промінь над річкою. Вода тихо плескала, відбиваючи перші сонячні промені, і я стояла на березі, намагаючись відчути спокій після нічної зустрічі з тінню. Серце ще билося трохи швидше, але поруч був Пилип. Він стояв поруч, уважно спостерігаючи за водою, готовий підтримати мене у будь-який момент.

— Ладо… — тихо промовив він, коли ми йшли вздовж берега. — Ти добре себе почуваєш?

Я кивнула, відчуваючи, як тривога поступово тане. — Так… просто трохи втомилася, — відповіла я. — Після того, що сталося… складно одразу заспокоїтися.
Пилип кивнув, його полум’я неначе розсіяло залишки холодку, що ще відчувався у мені. — Ми вистояли разом, — сказав він. — І ще вистоїмо.

Я дивилася на відображення ранкового світла у воді, що мерехтіло дрібними блискітками, і відчула, як повільно повертається впевненість.

Раптом поверхня річки здригнулася сильніше, ніж повинна була. Вода закрутилася спіраллю, але цього разу всередині з’явилися не тільки блискітки ранкового світла. Темна субстанція, холодна і неприродна, піднялася з глибини.

— Що це? — прошепотіла я, відчуваючи, як лід на руках миттєво з’являється, готовий захистити.

Тінь витягнула щось схоже на довгі щупальця, що переливалися темно-синім світлом, і на мить показала нам свій «взір» — натяк на обличчя, неприродно довге і витягнуте, як у істоти, що тільки пробуджується.

— Пилип… — тихо промовила я, відчуваючи, як вода сама стискається під моїми ногами. — Воно сильніше, ніж я думала.

Він кивнув, його полум’я спалахнуло яскравіше, і ми стали поруч, вода і вогонь переплелися у потужний захисний вихор. Але щупальця темної істоти вже торкнулися води біля наших ніг, залишаючи після себе холод, який пробирав до кісток.

— Воно тут… — прошепотів Пилип. — І воно не таке, як Невіс.

Тиша між хвилями річки стала важкою, наповненою передчуттям. Нове випробування вже почалося — невидиме, підступне, але воно дало нам перший знак: спокій канікул скінчився.

Темна субстанція з річки повільно набирала форму. Її щупальця шурхотіли по поверхні води, залишаючи після себе холодні хвилі, що пробивалися до самого серця.

— Воно намагається оцінити нас, — сказала я, піднімаючи руки, щоб вода й лід обвили мене захисним щитом. — Пилип, будь готовий.

Його полум’я миттєво спалахнуло, охопивши нас обох теплом. Лід і вогонь переплелися у вихорі, що утворив бар’єр навколо. Але істота не зупинилася: щупальця обережно торкнулися нашого вихору, немов перевіряючи його міцність.

— Воно… не просто перевірка сили, — прошепотів Пилип. — Воно читає наші реакції, шукає слабке місце.

Я відчула, як холод проникає у мої думки, але я швидко зосередилася. Вода і лід слухали мене, відображаючи кожен мій порив. Я відчула ритм істоти, її «думки» були натяками і відчуттями.

— Ти… нове… — тихий шепіт лунав у голові, але тепер він звучав як виклик. — Сила… сильніша… ніж очікувала…

— Тобі не вдасться нас залякати, — відповіла я вслух, дивлячись у темряву. — Ми разом. І ми сильніші.

Щупальця миттєво відступили, але не зникли. Їхні рухи були як спроба вивчити нас далі. Я відчула, що істота визнає нас, але її наміри залишаються загадкою.

— Пилип, ми повинні бути готові, — сказала я. — Це лише початок. Воно ще покаже свої справжні можливості.

Він кивнув, і ми знову поєднали сили — вода й полум’я створили яскравий обруч світла й холоду, що оточив нас. Тінь застигла, але тепер вже не як загроза, а як нова сутність, що спостерігає і чекає нашого наступного кроку.

Річка тихо плескала, але я відчула, що нічого не буде колишнім. Нове випробування почалося, і тепер спокій канікул остаточно пішов.