Глава 61

Наступного ранку повітря було важким і трохи холодним. Я відчував, як повз мене проходить тінь, немов хтось невидимий оглядав селище, відчував кожен рух Лади. Вона ще спала, і я стояв біля вікна, дивлячись на річку. Її поверхня, зазвичай спокійна, здавалася напруженою, як струна.

— Ладо… — тихо промовив я, торкаючись її плеча. Вона прокинулася, зосереджено дивлячись на мене. — Щось не так. Відчуваю… невидиму присутність.

Вона піднялася, волосся трохи розсипалося по плечах, а очі блищали рішучістю. Вода в кімнаті тихо закрутилася навколо нас, немов відчуваючи, що ми вже готові до бою.

— Пилип… це не Невіс, — прошепотіла вона, дивлячись на річку. — Це щось інше. Нове.

Я відчув, як полум’я всередині мене легенько пульсує, реагуючи на загрозу. Ми стояли разом, і світ навколо здавався затриманим у часі.

І раптом вода в річці здійнялася клубком темного світла. Поверхня затремтіла, і з неї піднялася постать. Тінь була більш витончена, ніж Невіс, її рухи швидкі й граційні. Вона промовила, але слова були нечіткими, майже як шепіт під водою.

— Лада… — мої пальці вже стиснули повітря, готуючи вогонь, — будь готова.

Вона кивнула, вода навколо нас закрутилася сильніше, формуючи щит. Легкий холод пробіг по спині, але страх відступив — ми вже не були одні.

Тінь наблизилася, і тепер я відчув її силу: це було випробування, що перевіряло нашу взаємодію, рішучість і готовність боротися разом. Невидимий виклик, який не можна було ігнорувати.

— Ми впораємося, — сказав я, дивлячись на Ладу. — Разом. Як завжди.

Вона підтвердила кивком, і наші сили об’єдналися. Вода закрутилася в щит, полум’я пульсувало в моїх руках, а темна тінь з річки рухалася до нас. Перший бій нового випробування почався.