Глава 53

                                             Лада

Я відчула, як холод проникає крізь шкіру, але це не страх — це сила, що розливається по всьому тілу. Полум’я Пилипа відсікало тінь Невіса зліва, а я концентрувалася на воді, яка піднімалася зі стін вежі, зіставляючи її з льодовими стінами, що огороджували наших духів.

— Духи, тримайтеся! — крикнула я, відчуваючи, як їхні хвилі синього та бірюзового підсилюються під моїм керівництвом. Вода під моїм контролем пульсувала, наче жива, обертаючись вихорами й стінами.

Невіс підняв руку — і темрява ринула вперед. Я вдарила крижаною хвилею, що перетворила списи тіні на уламки. Мої руки гіпнотично повторювали рухи, формуючи нові бар’єри, направляючи потоки води туди, де союзники слабшали.

— Лівий фланг! — крикнула духам. — Підтримайте мене!

Вони відповіли дзвоном водяних заклинань, синхронізуючи свої сили з моїми. Хвилі об’єдналися, створивши стіну, що піднімалася вище моєї голови. Удар Невіса відскочив від неї, розсіюючись у крижаний дощ, що сипався на землю.

Я відчула його присутність поруч — не тільки в темряві, а й у серцях моїх союзників. Він намагався проломити нас, протиснутись крізь бар’єр. Моє серце прискорилося. Я не могла відступити.

— Пилип! — крикнула я. — Тисни на правий фланг, поки я тримаю центр!

Полум’я вирвалося вперед, спалахнуло золотим світлом, і ми разом зламали одну з хвиль тіні. Союзники почали відчувати рішучість, їхні бар’єри ставали міцнішими, лід і вода перепліталися у формі, якої темрява не могла зруйнувати.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи холод і силу всередині себе. Вода пам’ятає все — і я пам’ятала кожен крок, кожне торкання світу. Кожен наш удар — не лише захист, а й знак, що ми не здамося.

— Невіс! — прошепотіла я. — Спробуй зламати нас. Але ми стоїмо разом, і ти не пройдеш.

Тінь здригнулася від мого крижаного удару. Я відчула, як Ладо і Пилип, духи й я — ми стали єдиним потоком сили. І це було лише початком.

Темрява Невіса згустилася у величезний вихор, намагаючись прорвати наш крижаний бар’єр. Я відчула, як вода під моїми руками тремтить, але не ламалася — я тримала її, формуючи гострі крижини, які вибухали на шляху темряви.

— Пилип! — закричала я, помітивши, як хвиля тіні намагається обійти нас справа. — Використай вогонь, щоб відрізати їм шлях!

Він відповів миттєво: полум’я вирвалося вперед, об’єднуючись із льодовими уламками, і разом вони перетворили тінь на короткочасну воронку, що розсіялася в повітрі. Союзники духів завмерли на мить, а потім підхопили наш ритм, синхронізуючи свої стихії з нашими.

Я відчула, як холод і вода, що текли через мене, стали щитом для них. Кожна хвиля, що піднімалася, вбирала темряву, розсіювала її, створюючи безпечну зону для союзників.

— Ліва сторона слабша! — крикнув Пилип. — Я тримаю центр, а ти закривай їх!

Я спрямувала потоки льоду туди, де духи почали хитатися. Льодові списки і водяні хвилі впали на тінь, розсіюючи її, і навіть Невіс здригнувся. Він підняв руки, темрява скрутилася в щільний купол навколо нього, але ми трималися.

Я глибоко вдихнула і зосередила всю свою силу. Вода пам’ятає кожен дотик, кожен рух. Вона пам’ятала мене, мої страхи і мою рішучість. І я використала це — крижаний смерч вирвався з-під моїх рук, обертаючись у вихор, що зачепив тінь Невіса, змусивши її розсипатися на крихти.

— Тримайтеся! — закричала я до духів. — Разом ми сильніші!

Союзники закріпили свої позиції, додаючи силу своїм стихіям. Повітря, земля, вода і навіть невеликі вогняні спалахи від Пилипа створили єдиний щит, який відштовхував кожну нову хвилю темряви.

Я відчула, як Невіс напружується, і зрозуміла: він ніколи ще не стикався з такою єдністю. Його союзники намагалися прорвати нас, але кожен напад зустрічався з нашою спільною обороною, і вони відступали, не в змозі прорватися.

— Пилип, зараз! — крикнула я. — Разом!

Він кивнув, і ми одночасно вдарили: його полум’я і мій крижаний смерч з’єдналися в єдину ударну хвилю. Темрява здригнулася, тремтячи і розсипаючись у щільний дим. Союзники підхопили наш порив, розсіюючи останні залишки тіні.

Я відчула, як напруга поступово спадає, але знала: битва ще не закінчена. Це був лише перший удар у довгій війні зі смертельним ворогом.

— Ми можемо це зробити, — прошепотіла я, дивлячись на Пилипа. — Якщо стояти разом, ми витримаємо все.

Його очі зустріли мої, повні рішучості. І вперше я відчула: ми не лише союзники стихій. Ми — одна сила, здатна протистояти навіть найглибшій темряві.