Глава 52

                                            Пилип

Я стояв попереду, відчуваючи, як полум’я в мені пульсує, мов серце. Темрява Невіса накотилася першою хвилею, холодна і густa, як нічний туман.

— Тримайте оборону! — крикнув я, але сам розумів: нам доведеться утримувати її не лише силою, а й волею.

Лада стояла поруч. Її руки піднімали воду й лід, створюючи бар’єри й заморозки. Я відчував її концентрацію й страх, але також рішучість. Моя сила була поруч із її — вогонь і вода, гаряче й холодне, два полюси однієї оборони.

— Лівий фланг! — почув я, крикнувши, коли темрява почала зсувати духів.
Я вирвався вперед, підніс долоні — полум’я вирвалося у вигляді бар’єра, спалахнув червоним щитом. Хвиля тіні врізалася у вогонь, і вибух пройшов по всьому полю.

— Ладо, прикрий духів! — крикнув я, і ми знову синхронізувалися. Я відчував, як її льодовий смерч зустрів моє полум’я, і разом вони знищили темний спис, що летів на нас.

Темрява здригнулася, і я бачив, як союзники Невіса наближаються. Земля тріщала, повітря бурхало — вони були чисельні й сильні. Я підкинув полум’я, стріляючи у ворожі стіни, відводячи їхню увагу від Лади й духів.

— Ми не відступимо! — кричав я, відчуваючи, як кожен рух, кожен порив вогню зміцнює союзників.
Ми об’єднали сили — її вода й мій вогонь. Вихор спалахнув, холод і жар переплелися, утворивши коло, яке відштовхнуло темряву назад.

Я бачив її очі — холодні, зосереджені, і одночасно живі. Вона довіряла мені, і це додавало мені сили. Я ще ніколи не відчував такої відповідальності — знищити темряву й захистити її, не дати Невісу підкорити світ.

— Тримайтеся! — закричав я, стежачи, як вихор з наших стихій тисне на центр тіні. — Ми сильніші разом!

Я відчув, як союзники Невіса починають хитатися, їхня координація слабне. Полум’я знову вибухнуло, охоплюючи темряву, а Лада додала льоду — і наші сили стали одним ударом.

Невіс стояв у центрі хаосу. Його темрява була щільною, але тепер ми були готові. Я відчув, що наша єдність може витримати все.

— Тепер, Ладо! — закричав я, і ми вдарили одночасно — її вода й мій вогонь, наш вихор світла й холоду, і тінь здригнулася, відступаючи.

Вперше я відчув: ми можемо перемогти. Бо стоїмо разом, і це наша сила.