Глава 48

Я стояла серед нових союзників — духів, які ще вчора були лише відлуннями, а сьогодні вже готові були стати силою. Їхні постаті мерехтіли сріблом, синім і зеленим, і кожен з них відчував мій подих, мою волю.

— Слухайте мене уважно, — сказала я, піднімаючи руки, щоб їхнє світло загорілося ще яскравіше. — Ми не можемо дозволити Невісу знову заволодіти магією світу. Кожен з вас має силу, яку він боїться. І разом ми — нездоланна сила.

Тиша. Потім один із духів, високий, прозорий, мов колона льоду, зробив крок уперед.

— Лада, — сказав він тихо, — ми будемо боротися з тобою. Але що нам робити, якщо Невіс спробує захопити нас, як захопив тебе?

Я відчула легке тремтіння, але твердо відповіла:

— Кожен із вас пов’язаний зі своєю стихією. Його вплив сильний, але він не зможе підкорити вас, якщо ви будете триматися одне одного. Я стану вашим зв’язком, вашим маяком. Моя сила — це ваш захист.

Полум’я Пилипа, що супроводжувало мене, пульсувало в унісон із енергією духів. Я бачила, як страх починає відступати, як кожен із них знаходить рішучість.

— Ми готові, — промовив інший дух, легкий, як вітер, що носить листя. — Вкажи нам, куди йти.

Я глибоко вдихнула. Зараз важливо було не лише об’єднати сили, а й навчити їх працювати разом.

— Ми підемо до Західної вежі, — сказала я. — Там залишилися артефакти, що допоможуть нам зміцнити наші захисні кола. Кожен із вас буде прикріплений до конкретної точки, до конкретної стихії. Ми створимо щит, який Невіс не зможе зламати.

Я бачила, як обличчя Пилипа наповнилося гордістю і тривогою одночасно. Він стояв поруч, його полум’я сяяло теплим світлом.

— Я буду поруч із тобою, — сказав він тихо. — І якщо він спробує ще раз — я спалю його темряву до попелу.

Я посміхнулася йому. Його сила, його рішучість були зараз моєю опорою.

Духи слухали уважно, піднімаючи свої світлові хвилі. Разом ми почали рухатися через Академію, до Західної вежі, і кожен крок відчувався як перший подих після довгої темряви.

— Пам’ятайте, — сказала я їм, — ми не самі. Світ чує нас. Він чекає на нашу перемогу. І разом ми покажемо Невісу, що навіть тінь не може приборкати тих, хто світить своїм серцем.

Світло від наших сил розлилося над Академією, а я відчула, як тінь Невіса відступає, залишаючи по собі лише холодний відгомін.
— Настав час, — прошепотіла я, — показати йому, що ми не боїмося.

І цього разу ми йшли не лише за себе. Ми йшли за весь світ.