Глава 43

                                          Пилип

Ми повернулися в Академію Світіл після поїздки до Ґрундії. Дощ і гроза, що нас переслідували, залишилися позаду, але відчуття небезпеки не зникло. Кожен крок по коридорах Академії здавався мені важчим: тут, у серці Аералії, ми мусили скласти план, який би зупинив Невіса.

Я йшов поруч із Ладою, відчуваючи, як її присутність заспокоює, але одночасно підсилює напруження. Її водяна енергія відчувалася навіть через наші магічні щити, і я знав, що вона теж відчуває небезпеку. Мірель летіла попереду, мовби випереджала наші думки, а вітер, який обрамляв її, тремтів від тривоги.

— Пилип, — тихо сказала Лада, — нам треба зібрати всіх у залі ради. Студенти, викладачі, адміністрація… Усі мають знати правду про Невіса.

Я кивнув. Моє серце калатало, але не від страху — від рішучості. Я контролюю вогонь, і зараз цей вогонь у мені не просто магія. Він — відповідальність, сила й обов’язок. Якщо я хочу захистити тих, кого люблю, я повинен діяти рішуче.

— Добре, — промовив я. — Я підтримаю тебе. Разом з Ладою ми зможемо підсилити план. Але нам потрібна стратегія: хто і яку роль виконуватиме.

Мірель повернулася, і її очі світилися рішучістю:

— Я допоможу координувати студентів і підготувати оборону повітряних секторів. Ми маємо використати переваги кожної стихії.

Я вдихнув глибоко й відчув, як вогняна енергія пульсує крізь моє тіло. Лада стояла поруч, її вода змішувалася з моїм вогнем, і я зрозумів: тільки разом, поєднавши наші сили, ми зможемо протистояти Невісу.

— Тоді рушаймо, — промовив я, і наш невидимий союз стихій закріпився мовчазною обіцянкою: ми захистимо Академію і наш світ.

увійшли до зали ради, і її величні вікна відкривали вид на обширні простори Аералії. Повітря тут було насичене магією, і я відчув, як кожен присутній відгукується на мою вогняну енергію. Студенти поволі зайняли місця на лавках, викладачі стояли по краях, а адміністрація Академії чекала в головному кріслі, уважно спостерігаючи за кожним.

— Дякую, що всі зібралися, — промовив ректор Світіл, його голос лунав гучно, але спокійно. — Невіс звільнився. Це загроза для всіх країн і для нас тут, у Аералії. Ми повинні діяти разом.

Я подивився на Ладу: її водяна енергія тремтіла хвилюванням, але в очах був рішучий блиск.

— Ми знаємо, як відчувається його сила, — промовила вона, — і можемо координувати дії водяних магів. Разом із Пилипом і Мірель ми підготуємо оборону Академії та контроль стихій у наших секторах.

Мірель, як повітряна, підняла руку й її волосся легко злетіло від легкого пориву вітру:

— Я зможу забезпечити швидку комунікацію між студентами, передавати сигнали та контролювати повітряні потоки. Якщо Невіс атакуватиме, ми відчуємо це першими.

Я зосередився, відчуваючи вогонь у собі.

— Я контролюватиму вогонь, — промовив я. — І разом із Ладою підсилюємо захист тих зон, де Невіс може проникнути. Ми зможемо стримати його енергію і захистити всіх.

Ректор кивнув і розподілив завдання: студенти, викладачі та адміністрація формували групи оборони, тренувалися контролювати стихії, готували магічні щити і резерви.

Я стояв поруч із Ладою і Мірель, відчуваючи, як наша трійця стає ядром нового союзу: вогонь, вода і повітря об’єднуються, готові протистояти темній силі Невіса.