Глава 42

Ніч була темною й грізною. Фендіс, дух на службі у богів, здійнявся високо над землею і прошепотів закляття. Дощ почав падати рясно, блискавки розсікали небо, і земля здригалася від гуркоту грому.

Печатка відчинилася, і Невіс вирвався на волю.

— Вітаю тебе, друже, — промовив Фендіс.

— І я тебе вітаю, — відгукнувся Невіс. — Час діяти.

Він полетів туди, де спав Гліб, щось прошепотів — і душа хлопця вирвалася з тіла, піднялася до світла богів.

Душа Гліба піднімалася в світло, і перед ним розкрилася велична зала серед хмар. Тут панували Морейя та Гаряч, а повітря було наповнене тихим шепотом минулих життів.

— Чому я тут? — здивовано запитав Гліб.

— Ти помер, — коротко відповіла Морейя.

— Можна ще повернутися у тіло? — спитав хлопець.

— Між тілом і душею перервали зв’язок, — сказав Гаряч. — Тепер твоє тіло лишається в цьому світі, а ти — серед нас.

Гліб відчув сум і безсилля, але зрозумів: тепер його місія інша.

— Мені треба перемогти зло, — прошепотів він, але Морейя лагідно усміхнулася:

— Це уже не твоя боротьба. Тепер живі борються самі. Ласкаво просимо у наш світ.

Перед ним з’явилися тіні знайомих облич: родичів, яких він втратив. Вони мовчки посміхалися й простягали руки, ніби заохочуючи прийняти нове життя, де немає страждань і страху.

Гліб відчув спокій і легкість, розуміючи, що тепер його борг і його біль залишилися на Землі — там, де живі продовжують боротьбу проти Невіса.

На Землі, у Ґрундії

Дощ продовжував падати, змочуючи землю й дерева, які гнулися під поривами вітру. Лада стояла на пагорбі біля річки, дивлячись, як вода виривається з берегів і зливається в потоки. Її серце калатало, адже кожна блискавка, що розривала небо, була немов попередження — Невіс повернувся.

Мірель стояла поруч, відчуваючи кожен подих вітру, його зміни та пориви, які шепотіли їй про наближення небезпеки.

— Це не просто гроза, — тихо сказала Мірель. — Повітря збурене, і я відчуваю його магію. Це знак того, що земля і стихії реагують на його силу.

Лада закрила очі, вслухаючись у ритм стихії. Вода під ногами, вітер навколо — усе говорило про силу, яка виходить з-під контролю.

— Невіс сильний, — промовила Лада, відкриваючи очі. — Його сила розростається. Якщо він дійсно звільнився…

Мірель кивнула, її очі світилися рішучістю.

— Ми маємо повідомити інших магів, — сказала вона. — І підготуватися. Невіс не залишить це просто так.

Лада вдихнула глибоко, відчуваючи холодний дощ на обличчі. Хоч вона була водяною, вода зараз не заспокоювала її. Вона знала: настав час діяти, і від їхніх рішень залежить, чи вдасться зупинити наближення небезпеки.

Вони рушили вниз до селища, обходячи розмиті потоки, щоб не потрапити в пастку стихії. В очах Лади промайнуло розуміння: тепер живі мають об’єднатися — земні, водяні, повітряні і вогняні. Бо лише разом можна протистояти силі Невіса.

У залі ради панувала напружена тиша.
Повітря гуділо залишками енергії — такої сильної, що навіть стіни Академії відлунювали магічними відгомонами.
Я сиділа на лаві, закутана в теплий плащ, але все ще тремтіла. Усередині відчувала пустоту, мов частину моєї сутності вирвали.

Ректор Світіл стояв посеред зали, його голос лунав глухо:
— Ви кажете, що Невіс звернувся до вас?

Я кивнула, ледь помітно.
— Не просто звернувся. Він бачив мене… і, здається, використав мою силу, щоб відкрити канал між світом живих і своїм.

Мірель стискала мою руку, її долоня була прохолодною, але впевненою.
— Це не твоя провина, Ладо. Ти — ключ. Але ключ може не лише відкривати, а й замика́ти.

Ректор замислився.
— Якщо вона — ключ, тоді її сила потрібна нам, щоб запечатати його знову. Але будь-яка помилка — і він отримає повний доступ до цього світу.