Глава 38

Ранок зустрів мене тихим світлом, що просочувалося крізь штори кімнати. Прокинувшись, я ще відчувала відгомін того сну — шепіт, мерехтіння, вибір, який чекав на мене. Серце калатало, а думки плуталися.

— Добре, що це був лише сон, — прошепотіла я сама собі, витираючи з обличчя залишки сну. — Але відчуття… воно таке реальне…

Мірель уже була на ногах. Повітряна стихія завжди робила її рухи легкими, а зараз вона стояла біля вікна, спостерігаючи за туманом над Академією.

— Ти прокинулася, — сказала вона, помітивши мене. — Тобі сниться щось важливе?

Я кивнула, не знаючи, з чого почати. Сон був настільки живим, що здавався передчуттям чогось великого.

— Там був голос… — почала я. — Він казав, що я можу обрати інший бік, отримати те, чого бажаю… Але водночас я відчула, що це про щось більше — не лише про мене.

Мірель підняла брови, але не перервала мене. Вона знала, що я не кажу порожніх слів. Її присутність давала відчуття спокою, навіть коли всередині все кипіло.

— Здається, наші стихії шукають взаємодії, — тихо сказала вона. — Якщо ти готова, сьогодні можна спробувати потренуватися разом. Вода і повітря… це буде цікаво.

Я глибоко вдихнула. Сон залишив у мені рештки магічного відчуття, і я розуміла, що тренування допоможе краще зрозуміти, як поєднувати силу зі стихіями.

— Добре, — відповіла я. — Тільки обережно, будь ласка.

Ми вийшли з кімнати, коридори Академії зустрічали нас ранковим світлом. Порожньо, тихо, але в повітрі вже відчувалася легка напруга — студенти поверталися після розлому, і новий курс “Захист” ставав обов’язковим для всіх.

У тренувальній залі я помітила Оріса, який вже розкладав обладнання. Він глянув на нас і посміхнувся:

— Лада, Мірель, готові до ранкової практики?

Я кивнула, і ми розташувалися навпроти кришталевого озера в центрі зали. Вода у ньому ще тихо мерехтіла золотисто-блакитним світлом. Мірель підняла руки, і легкий потік повітря закружляв над водною поверхнею.

— Слухай мене, — сказала вона, — відчуй енергію води. Вона реагує на твої емоції, на ритм твоїх думок. Потім додай повітря — нехай об’єднання двох стихій буде плавним.

Я закрила очі, вдихнула й випустила хвилю води з долонь, дозволяючи їй танцювати разом із легким потоком повітря, що крутилося над поверхнею. Хвилі здіймалися, плелися в вузли світла, і я відчула, як сила відгукується всередині мене.

— Добре, — підбадьорила Мірель. — Ти відчула баланс. Продовжуй.
Я продовжила вправу, об’єднуючи стихії дедалі точніше, відчуваючи, що з кожним рухом сон ночі стає менше сна. Це був не просто сон — це був урок, який тепер я могла відчути і застосувати.

Коли хвилі стихли, я відкрила очі. Озеро спокійно блищало, але всередині мене залишився легкий тремтячий відгомін магії — передчуття того, що вибір, про який мені шепотів сон, наближається.

— Я зрозуміла, — прошепотіла я. — Тепер я готова до нього.

Мірель усміхнулася і кивнула. Разом ми вийшли з тренувальної зали, а сон і ранок стали першим кроком на шляху до того, що ще чекало попереду.