Глава 36

                                            Пилип

Після закриття розлому Академія нарешті почала повертатися до звичного ритму. Кімнати було відновлено, бар’єри посилено, а студенти, які були розпущені по домівках через загрозу, прибули назад. Ми з Ладою приїхали одразу, як тільки отримали повідомлення.

Серце калатало від радості — я так скучив за нею! Ми зустрілися поглядом у залі, де ректор, викладачі та декани обговорювали організаційні моменти. Навіть серед напруженого шуму відчувався полегшений подих — загроза минула, і життя поверталося.

— Студенти, — почав ректор, коли натовп трохи втих, — розлом закрито, і всі ви можете повернутися до навчання. Водночас ми запроваджуємо нововведення: обов’язковий курс «Захист» тепер буде для всіх курсів. Раніше його викладали лише на 3 і 4 курсах.

Лада стояла поруч, усміхаючись, і я не міг відвести від неї очей. Її присутність давала відчуття безпеки й дому, навіть серед такої кількості людей.

Викладачі почали організовувати студентів по групах та кімнатах. Декани старших курсів пояснювали, що зміни торкнуться кожного, і тепер кожен повинен навчитись захищати себе та своїх близьких.

Я озирнувся на знайомі обличчя — Оріс, сусід по кімнаті, вже стояв поруч, уважно слухаючи вказівки. Студенти обмінювалися поглядами й тихо обговорювали події останніх днів. Відчувалося, що всім важливо зрозуміти: небезпека минула, але урок залишився.

Поступово ми вирушили до своїх кімнат. Дорогою зустріли старших студентів, які повернулися з місій по відновленню Академії. Вони розповідали, як руйнувалися бар’єри, як повертали втрачені книги та артефакти, і я бачив у їхніх очах гордість і втому одночасно.

— Ти повернувся! — крикнув Оріс, помітивши мене.
— Так, і Лада теж, — відповів я, усміхаючись.

У кімнаті Лада й я залишилися наодинці, обмінялися поглядами, що говорили більше, ніж слова. Серце билося швидко, і я відчув, що цей спокійний момент — після бурі — треба цінувати.

Наступного ранку почали перші тренування з «Захисту». Викладачі демонстрували нові закляття, техніки захисту, і кожен студент повинен був спробувати їх самостійно. Лада поруч підтримувала мене, коли я тренувався із контролем вогню, а я допомагав їй з водною магією.

— Змішування стихій тепер обов’язкове, — пояснював один із викладачів, — і ті, хто вміє поєднувати силу вогню та води, мають перевагу.

Студенти розбилися на пари, експериментуючи з комбінаціями стихій. Хтось намагався поєднати землю й повітря, хтось — вогонь і воду. Було багато падінь, невдач і сміху, а також митей несподіваного успіху, коли магія слухалася навіть новачків.

Мірель і Анна працювали разом: земля й повітря створювали спіралеподібні бар’єри. Оріс навчав молодших студентів, як поєднувати землю і повітря для створення захисних куполів. Кожен момент тренування спонукав усіх відчувати власну силу й відповідальність.

— Ти бачиш, як вони вчаться? — тихо сказала Лада, коли я допомагав Віріону стабілізувати водну стіну.
— Так, — відповів я, — і це дає надію, що наступна небезпека не застереже нас зненацька.

У повітрі ще залишався запах попелу й магії, але тепер він змішувався з відчуттям нового початку. Минуле залишалося в тіні, а ми стояли перед майбутнім, готові боротися й захищати те, що нам дороге.

— Разом ми впораємося, — прошепотіла Лада.
— Завжди разом, — відповів я, стискаючи її руку.