Глава 35

У Зал Суду сьогодні впускали лише обраних.
Під високим куполом, на якому сяяли символи чотирьох стихій — Вогню, Води, Повітря та Землі, зібралися правителі всіх країн, верховні радники та судді.
Повітря в залі було густе, мов перед бурею. Ніхто не говорив уголос — усі чекали початку засідання.

На центральний постамент вивели Гліба. Його руки були скути магічними ланцюгами, що мерехтіли синім світлом — щоб жодна сила не могла вирватися назовні.
Суд мав вирішити, що з ним робити — з тим, хто відкрив шлях Невісу і ледь не зруйнував рівновагу світу.

Правителі та радники піднімали голоси один за одним, сперечаючись про долю Гліба.

— Він повинен понести суворе покарання! — виголосив представник Південного королівства. — Його дії поставили під загрозу весь світ!
— Ми не можемо знищувати того, хто відкрив шлях лише тому, що він зробив помилку, — заперечив радник Східного князівства. — Його знання можуть стати ключем до закриття розлому.

Гліб мовчав, спостерігаючи за залом. Його погляд був спокійний, але в очах світилося відлуння страху і провини.

— Я визнаю свою помилку, — нарешті промовив він. — Я не думав, що шлях призведе до такого. Але я знаю, як виправити те, що сталося.

Шум у залі стих. Правителі обмінялися поглядами. Деякі були готові віддати життя за відновлення балансу, інші — засудити Гліба.

— Ми повинні діяти швидко, — встав один із суддів. — Якщо розлом не буде закрито, наслідки будуть катастрофічні.

— Я можу провести ритуал, — додав Гліб. — Але мені потрібна допомога тих, хто володіє стихіями. І часу мало.

Правителі обговорювали ще хвилину, потім вирішили: Гліб не буде ув’язнений. Замість цього йому доручили під наглядом магів і воїнів стихій спробувати закрити розлом, який він сам відкрив.

У залі запанувала напруга — на долю світу впливало рішення, прийняте тут. І лише час покаже, чи правильно обрали шлях.

Гліб стояв у центрі величезної зали. Правителі усіх країн, їхні радники та судді зібралися навколо, їхні погляди були спрямовані на нього, сповнені страху й очікування. На підлозі було вирізане магічне коло, що мерехтіло легким світлом, а над головою Гліба висів маленький фрагмент розлому — вирви енергії, що пробивалася крізь тканину світів.

— Тримайте спокій, — промовив головний маг Академії. — Будь-який рух не вчасно може відкрити розлом ще ширше.

Вогняні маги підняли руки, і з їхніх долонь вирвалися золотаві потоки полум’я. Водні маги спрямували блакитні хвилі з підлоги, що здіймалися у повітря. Земні маги стукали посохами, і каміння навколо кола оживало, формуючи бар’єр. Повітряні маги створювали вихори, що кружляли над головами, збираючи енергію в єдине коло.

Гліб відчував, як усі стихії тиснуть на нього, намагаючись переплестися і знайти гармонію. Розлом тремтів над його головою, сяючи пурпуровим і чорним світлом, що прагло прорватися назовні.

— Тримайте концентрацію! — крикнув один із старших магів. — Розлом не прощає помилок!

Гліб закрив очі і шепотів заклинання, що тримало розлом на місці:

— Стихії, об’єднайтеся. З’єднайте вогонь, воду, землю й повітря. Замкніть шлях, що я відкрив, і не дайте йому руйнувати світ.

Полум’я і вода, земля і вітер почали обертатися, переплітаючись у спіралі, що світлися яскравіше за сонце. Озеро магічної енергії ширялося залом, каміння затремтіло під ногами, а стіни залу наповнилися легким гулом, мов від дихання світу.

— Ще трохи! — крикнув один із воїнів стихій. — Ще хвилину, і ми триматимемо розлом стабільно!

Над головою Гліба вирвався спалах світла, що освітлював усіх присутніх. Фрагмент розлому почав стискатися, сяючи пурпуровим і золотим світлом одночасно. Гліб відчував неймовірну напругу — кожна клітина його тіла наповнювалася енергією, яку він мусив контролювати, щоб не зруйнувати світ.

Врешті фрагмент розлому почав тремтіти і поступово зникати. Його світло згасало, а коло під Глібом втратило мерехтіння. У залі запанувала тиша, відчуття перемоги й страху водночас.

— Ми впоралися… — прошепотів один із магів, ледве вміючи дихати.

Гліб повільно відкрив очі. На його обличчі читалася виснаженість і розгубленість. Він знав, що це лише тимчасово. Двері до нових загроз залишаються відкритими, і справжня битва ще попереду.