Глава 33

                                           Пилип                                                       Зал для засідань Академії був заповнений до країв. Викладачі, декани, ректор, студенти усіх курсів, батьки — усі зібралися, щоби обговорити події, що тільки-но сталися. Я стояв поруч Лади, відчуваючи, як її рука стискає мою. Мируж стояла трохи осторонь, спостерігаючи за всім із холодним, зосередженим поглядом.

— Надходять тривожні повідомлення з усіх кутків світу, — промовив ректор. — Не лише від нас, а й з інших навчальних закладів, міст, сіл і селищ. Союзники Невіса не обмежуються Академією. Їхня дія вже охоплює різні частини світу.

Я помітив, як обличчя Лади поблідло. Її очі ковзнули по присутніх, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, план дій.

— Ми не можемо більше сподіватися на оборону лише тут, — продовжував ректор. — Потрібно об’єднати сили. Студенти, викладачі, всі, хто здатний боротися.

Я глянув на батьків. Гелена і Їєнтій — мої батьки — стояли поруч, спокійні, але готові втрутитися. Яровіта й Рудемир — батьки Лади і Миружа — кивали головами, теж тримаючи своїх дітей під контролем, але готові діяти. Атмосфера була напруженою, як струна.

— Як швидко вони поширюються? — спитав Оріс, який з’явився у залі разом із Анною.

— Що я бачу на кристалах спостереження, — відповів ректор, — союзники Невіса діють у злагоді. Вони пробуджують темних істот і знищують бар’єри там, де слабкі магічні щити. Навіть у віддалених поселеннях і містечках люди повідомляють про дивні явища, зникнення та напади.

Я відчув, як серце калатає в грудях. Ми бачили силу Невіса лише частково, а тепер стало ясно: це тільки початок.

— Потрібно визначити першочергові цілі, — сказав Оріс. — Де найслабші захисні пункти?

Ректор кивнув. — Ми маємо розподілити ресурси так, щоб не допустити прориву. Академія під загрозою, але якщо ми втратимо контроль над містами та селами навколо, усе може впасти.

Я дивився на Ладу. Її очі блищали рішучістю. Я відчував, як всередині мене спалахує вогонь — не лише стихії, але й відповідальність. Ми пережили першу атаку, але Невіс вже відкрив другий прохід.

— Ми повинні діяти разом, — промовила Лада. — Студенти, викладачі, батьки — усі, хто може воювати. Часу майже немає.

Я відчув, як Полум’я — моє і Ладине — ніби відгукується на її слова. Ця сила, що народилася під час бою, може стати нашою ключовою перевагою.

— Розділимося на групи, — сказав ректор, — та накриємо ключові точки магічними бар’єрами. Одні захищатимуть академію, інші — поселення та дороги. Студенти старших курсів, йдіть з викладачами і батьками на допомогу там, де найбільший ризик.

Я зрозумів, що від нас залежатиме не лише Академія. Від нас залежатиме, чи втримається світ на краю прірви, що відкрив Невіс.

— Ми готові, — промовив я, відчуваючи, як магія тремтить у повітрі. — Дії конкретні, результат — життя людей.

Лада кивнула, і на мить її очі світилися золотим відтінком, як під час нашого бою у подвір’ї. Ми знайшли силу у єдності — і тепер вона стане нашим щитом.

— Тоді не втрачайте часу, — промовив ректор. — Починаємо.

І ми рушили.