Глава 28

                                           Лада

Усі готувалися до оборони. У святковій залі ще кілька хвилин тому лунав сміх і музика, а тепер — тільки уривки криків і шелест магічних бар’єрів, що піднімалися над головами студентів.

Раптом у небі промайнула гігантська тінь. Здавалося, над Академією пролітала істота, більша за будь-якого звіра, якого ми знали.
— Що це таке?.. — тихо, але з жахом промовив один із викладачів.

Я підняла погляд, намагаючись розгледіти силует. Серце билося в горлі. І тут відчула — хтось узяв мене за руку. Обернулася — це був Пилип.
— Ходімо, — сказав він швидко, його голос звучав твердо, хоч у очах горів неспокій. — У бібліотеку. Треба з’ясувати, що це за істота… і що нам відомо про Невіса та його союзників.

Ми вибігли зі зали, де лишилися лише охоронці та викладачі. Анна, Оріс і Мірель приєдналися до нас — мовчки, але рішуче.

Коридори Академії здавалися неприродно тихими. Тільки луна наших кроків і далекі звуки тривожних заклять, що лунали з внутрішнього двору. Світло кришталевих ламп миготіло — магія реагувала на щось потужне, чуже.

Ми добігли до бібліотеки. Важкі двері прочинилися самі, ніби впізнали тих, хто шукає істину.
— Відчуваєте? — прошепотіла Мірель. — Повітря… ніби тремтить.
— Це стародавня магія, — відповіла Анна. — Тут зберігаються книги, які не всім дозволено читати.

Пилип швидко підійшов до відділу, де зберігалися літописи стихій. Його пальці ковзнули по обкладинках, доки він не витягнув товстий том, обтягнутий темною шкірою.
— «Хроніки світів». Тут згадували про те, як боги замкнули когось у темному вимірі.

Я нахилилася ближче. Сторінки були покриті тонким шаром пилу, але літери світилися блідо-золотим. Ми читали уривки:
«…І зрадник, що кинув виклик богам, був ув’язнений у Тіні. Ім’я його — Невіс. І коли відкриється Шлях між світами, він повернеться не сам, а з тими, кого приспали боги: велетні ночі, звірі попелу, духи мороку…»

— Велетні ночі, — повторила я тихо. — Це, мабуть, те, що ми бачили.
Пилип кивнув, але його обличчя залишалося напруженим.
— Якщо він справді пробудився… це тільки початок.

Анна нахилилася до іншої книги, де сторінки були обвуглені по краях.
— Тут пишуть, що союзників Невіса не можна знищити, лише приспати знову. Для цього потрібні закляття богів або… — вона замовкла.
— Або? — перепитала я.
— Або кров того, кого вони благословили, — тихо закінчила Анна.

У залі запала тиша. Ми всі знали, кого саме благословили нещодавно — її та Оріса.

Пилип стиснув мою руку міцніше.
— Значить, він може прийти сюди по них.