Глава 22

                                             Лада

Після святкування ми нарешті залишили академію. Мірель йшла трохи попереду, я поруч, а Пилип і Оріс — трохи позаду, тримаючи відстань, щоб ніхто не подумав, що ми з Пилипом разом. Повітря міста наповнювалося запахами спецій і свіжої випічки, а святкові гірлянди ще нагадували про обряд піднесення дарів урожаю.

— Добре, що я знаю місто, — тихо сказала Мірель, оглядаючись навколо. — Тут легко орієнтуватися навіть у натовпі.

Я кивнула, відчуваючи легке хвилювання. Місто здавалось водночас знайомим і чужим: яскраві вітрини магазинів, гучні голоси продавців, шумні площі та тихі провулки, де можна було сховатися від зайвої уваги.

— Нам потрібно дістатися архіву до того, як деякі зали закриються, — прошепотіла Мірель. — У нас буде максимум три години.

Я кинула погляд на Пилипа й Оріса. Пилип спокійно йшов поруч, а Оріс стискав кулаки й уважно стежив за перехожими. Я знала, що він хвилюється не лише через Гліба, а й через те, те, що ми маємо знайти докази, які пояснять дивну поведінку Анни.

Ми рушили вузькими вуличками, обходячи людні площі, заглиблюючись у тихі райони. Я відчувала легку напругу, але разом із тим цікавість: місто відкривалося переді мною з нових сторін, і я розуміла, що ця прогулянка може змінити більше, ніж я очікувала.

Коли ми дійшли до архіву, Мірель підвела нас до старих дверей із важкими металевими ручками.

— Тут зберігаються записи про всі заборонені ритуали та магію, яка вважалася небезпечною, — тихо сказала вона. — Нам треба швидко знайти розділ про минулі інциденти, пов’язані з нашими народами.

Пилип і Оріс зайняли позиції біля дверей, щоб підстрахувати нас. Я зосередилася на списках на полицях, намагалася не робити шуму. Мірель взяла мене під руку й провела до невеликого столу, де лежали старі сувої й записи.

— Дивись, тут є посилання на конфлікти між вогняними та водяними, а також згадка про заборонені обряди, — прошепотіла вона. — Нам треба знайти конкретну інформацію про ритуал, який міг вплинути на стан Анни.

Я кивнула й почала переглядати документи, в той час як Пилип і Оріс спостерігали за входом і вулицею за вікном. Час ішов, і нам залишалося лише три години, перш ніж потрібно буде повертатися до академії.

— Тут! — прошепотіла Мірель, показуючи сувій із старим текстом. — Читай уважно. Це може пояснити дивну поведінку Анни і допомогти Орісу.

Я відчула, як серце калатає: нарешті ми на правильному шляху. Навіть якщо місто здається звичайним і буденним, для нас цей день став початком розкриття таємниці, яка може змінити все.

розгорнула сувій і читала уголос тільки найважливіше, бо слова на пергаменті здавалися важкими, ніби кожна літера хотіла впасти мене на плечі.

— Тут написано про один заборонений ритуал, — прошепотіла я. — Його колись використовували у країні земляних. Можна підкорити волю людини — і вона зробить усе, що ти захочеш.

Мірель підхопила рядок очима й додала тихо:
— І ще — для цього треба призвати Невіса. Він названий тут ворогом богів.

Назва прозвучала в кімнаті як удар криги. Я відчула, як кров відлила до вух.

— Невіс? — прошепотів Оріс, ніби перевіряючи, чи не підслухав він чогось неправдивого. — Це ім’я згадувалося в легендах, але ж то лише легенди.

Пилип похитав головою. Він сам читав багато про старі вірування — його голос був спокійний, але в очах блищала стурбованість:
— Невіс — не просто ім’я. Тут говориться, що це сутність, якій боги протиставлялися. Якщо його справді призивали, наслідки можуть бути жахливими.

Мірель притисла долоню до сувою, ніби хотіла зупинити букви від руху.
— Ось конкретний опис обряду, — показала вона. — Треба слово волі, кілька матеріалів, що рідко трапляються, і — найстрашніше — свідоме підключення тієї людини. Виглядає так, ніби ритуал «пересаджує» чуже начало в голову жертви.

Я уявила Анну — її порожній погляд, ті механічні рухи. Холод пройшов по спині.

— Тобто Гліб міг… — почав Оріс, але слова застрягли в горлі.

— Або хтось інший використав цей ритуал на ній, — завершив Пилип. — Чи змусив її прийняти стрічку не за власної волі.

Тиша була густою. За вікном архіву чути було звуки міста — зовсім звичайні, ніби нічого поганого не сталося. І це робило знайдене ще моторошнішим.

— Що ми можемо зробити? — запитала я, відчуваючи, як серце тисне у грудях.
Мірель загнула губу думкою:
— Перш за все — перевірити, чи в тексті є спосіб розірвати зв’язок. Часто у старих текстах є і проти-обряди або хоча б підказки. Друге — попередити тих, хто може допомогти Анні: наставників, або когось зі старших магів. Але робити це треба обережно — якщо хтось із влади в курсі, то може спрацювати інший план.

Оріс стиснув кулаки. Рішучість у ньому заграла по-новому.
— Я не відступлюся. Якщо це зробив Гліб — я його знайду.

Пилип подивився на нас усіх по черзі. Його голос був спокійний, але він вже складав план:
— Ми документуємо все, що знайшли. Зробимо копію сувою і заховаємо її. Потім поговоримо з ректором — але краще не прямо. Мірель знає кількох довірених викладачів; можемо почати з них. І одночасно — тихо спробуємо привести Анну в безпечне місце.

Я відчула, як щось всередині мене стискається і водночас наповнюється рішучістю. Пророцтво в бібліотеці про те, що «якщо двоє сильніші за заборону уникнуть кари — тоді помиряться боги і народи», тепер набуло нового сенсу: якщо хтось дійсно викликав Невіса, це не просто порушення — це випробування, що може торкнутися всіх нас.

— Добре, — прошепотіла я. — Зробимо копію сувою зараз. Потім вивчимо текст, знайдемо будь-які слабкі місця у ритуалі. А після — діяти. Обережно.

Мірель кивнула, Пилип і Оріс підтвердили. Ми знову опинилися в кабінеті, де шелестіли сторінки, і я відчула, як відповідальність легла на плечі — не тільки за Анну, а й, можливо, за набагато більше.

Місто продовжувало жити своїм буденним життям, але для нас воно вже було іншим. Ми знали ім’я, яке не повинні були вимовляти дарма: Невіс. І знали — для кого воно могло стати вироком.