Глава 21

Пилип         

Я вже місяць навчаюся в академії. У нашій групі п’ятнадцятеро: семеро хлопців і восьмеро дівчат. Тут нас навчають того, чого вдома часто не відкривали. Серед одногрупників я подружився з Мільтієм і Сіртієм — вони різні за характером, але чудово доповнюють ідеї один одного.

З Ладою ми бачимося не так часто, як хотілося б. У неї свій розклад, у мене свій. До того ж мені доводиться ховатися від вогняних, а їй — від водяних. У її групі дванадцятеро: шестеро хлопців і шестеро дівчат.

Сьогодні я прокинувся трохи пізніше, ніж зазвичай. Пар не буде: у земляних велике свято Родюч. Академія завжди скасовує заняття у такі дні, адже святкування триває цілий день. Оріс, мій сусід, пояснив, що сьогодні вшановують бога родючості Родюча. На відміну від інших народів, у пантеоні земляних цілих три божества: Родюч, Зем — покровитель родинного щастя й благополуччя, і Равзем — бог зміни пір року та злагоди серед людей. В усіх інших народів лише по одному богу, а у водяних — богиня.

У бібліотеці я натрапив на доповнення до легенди про Мірану й Ардена. Виявилося, що наводнення сталося не лише через ритуал, а й через сварку між Гарячем і Морейєю. Богиня, мстячись, затопила мою країну, а бог відповів пожежею у країні Лади. Після цього вони явилися старійшинам і заборонили нашим народам спілкуватися, пообіцявши суворе покарання. Але в одному рукописі сказано й інше: якщо двоє зможуть виявитися сильнішими за заборону богів і уникнуть кари, тоді помиряться і боги, і народи. Це пророцтво проголосили кілька пророків в обох країнах, та чомусь нащадкам про нього не розповідають.

Тим часом Оріс підніс мені кошик із фруктами й овочами, а я йому — мішечок зерна. Він пояснив, що на Родюч існує традиція обмінюватися такими дарами з сусідами. Потім перев’язав праву руку жовтою стрічкою й вийшов із кімнати.

— Сьогодні за допомогою цієї стрічки можна зізнатися в коханні, — розповів він перед тим. — Якщо людина згодна, вона дозволяє зав’язати стрічку на зап’ясті. Якщо ж мова про одруження, то хлопець уплітає стрічку в волосся дівчини, або дівчина зав’язує її хлопцеві на чолі.

Оріс зізнався, що йде до Анни, своєї одногрупниці. Я побажав йому удачі.

Та вже за кілька хвилин він повернувся — засмучений і розлючений. Жовта стрічка все ще була зав’язана на його руці.

— Співчуваю, відмова — це боляче, — сказав я.

— Якби ж відмова! — гнівно кинув він. — Я побачив, як їй зав’язує стрічку Гліб.

Він стиснув кулаки.

— Тільки от поводилася вона дивно. Її погляд був відсутній, наче вона не сама прийняла це рішення.

— Думаєш, її примусили?

— Якщо це справді так, я не здамся, — упевнено відповів Оріс.

Ми вийшли у коридор. Назустріч нам йшли Лада й Мірель, обидві стривожені.

— Анна поводиться дивно, — відразу сказала Лада. — Сидить, наче зачарована, постійно говорить про Гліба, але виглядає так, ніби марить. Вона навіть їсти відмовляється.

Я відійшов убік, щоб нас не могли підслухати.

— Ідіть на свято, — тихо сказала Мірель. — А після обряду піднесення дарів урожаю зустрінемося біля виходу. Ректор дозволив після завершення свята виходити в місто. Там ми підемо в міський архів — у ньому є розділ про заборонену магію. У нас буде три години.

Ми кивнули. Домовленість була укладена. Оріс і я вирушили на свято однією дорогою, дівчата — іншою. Але думки всієї компанії крутилися навколо Анни й загадкової стрічки.