Глава 20

                                               Лада

Я нарешті дісталася до академії. Величезна будівля виблискувала на сонці, а в повітрі відчувався легкий вітерець, що пробирався крізь арки й вікна. Серце калатало, адже попереду було нове життя, нові знайомства й навчання.

Мене провели до гуртожитку для студентів першого курсу. Двері моєї кімнати тихо відчинилися, і я побачила просторе приміщення з двома ліжками, письмовими столами та великим вікном, що виходило на внутрішній двір академії.

В кімнаті вже хтось був. Дівчина з легким волоссям, що майже коливалося в повітрі, розкладала речі в шафу. Вона помітила мене й посміхнулася.

— Привіт! Ти, мабуть, моя сусідка? — запитала вона. — Я Мірель, магиня повітря.

— Лада, — відповіла я, трохи сором’язливо, але з посмішкою. — Водяна.

— О, чудово! — Мірель підійшла ближче й простягла руку. — Не хвилюйся, тут усі дружні. Я покажу тобі, де що знаходиться.

Ми розклали мої речі, а вона розповіла, як користуватися кімнатними шафами, де їдальня та тренувальні майданчики. Її голос був легкий, як вітер, і це допомагало мені розслабитися.

— Якщо хочеш, можемо трохи прогулятися по академії, — запропонувала Мірель. — Показати, де проводять заняття і де найприємніше сидіти між парами.

Я кивнула, і ми вийшли у внутрішній двір. Повітря було свіже, а студенти сміливо рухалися між корпусами. Мірель легко розповідала про правила академії, а я відчувала, що тут я зможу знайти друзів і навчитися всього, що мені потрібно.

Я ще не знала, як у всьому цьому знайду Пилипа, але тепер поряд була Мірель, і це додавало впевненості.

Після прогулянки ми повернулися до кімнати, і я відчула легке хвилювання. Завтра починаються заняття, і я ще не знайшла друзів серед своєї групи.

Наступного ранку ми з Мірель вирушили на першу зустріч із наставниками.

Кожного студента відводили до аудиторії, де вже сиділи інші першокурсники.

— Вітаю всіх у академії Світіл! — промовив наставник, усміхаючись. — Гасло нашої академії: «Всесвіт складається з усіх елементів». Ми раді бачити представників різних народів і стихій, і сподіваємося, що ви зможете навчитися поважати й розуміти один одного.

Я озирнулася навколо. Тут були вода, земля, вогонь і повітря — всі разом у одній аудиторії. Мене здивувало, що більшість студентів поводилися привітно, сміялися й знайомилися одне з одним. Але я одразу згадала про Пилипа й відчула, що наші стосунки доведеться ховати.

До мене підійшла дівчина з повітряного народу:

— Привіт, я Талена. Мені дуже цікаво познайомитися з усіма, — вона простягнула руку.

— Лада, — відповіла я, стискаючи її руку.

Мірель стояла поруч і підморгнула мені, ніби кажучи: «Не хвилюйся, все буде добре».

Поступово ми розмовляли, ділилися своїми історіями, і я зрозуміла, що попри історії між народами, тут можна знайти друзів. Більшість студентів не цікавили старі конфлікти, а хотіли навчатися та дружити.

Я ще не знала, коли зможу зустріти Пилипа, але тепер у мене були союзники й подруги, з якими можна було відчути себе частиною цього нового світу.