Глава 17

                                              Пилип

Я ішов додому, раптом зустрів Брайза. Серце трохи стиснулося — він бачив мене з Ладою.

– Привіт. А чому ти не на концерті? У тебе ж мав бути вихідний сьогодні.
– Мене Аік попросив його замінити, йому треба терміново в місто, прийшла звістка, що його дядько помер. А ти, Пилипе, з ким був? Що то за дівчина?

Я відчув, як легенько напружуються плечі. Чи розпізнав він її? Чи просто побачив когось поруч зі мною? Серце калатало, і я намагався тримати обличчя спокійним.

– Та… дівчина з міста, – відповів я обережно, відводячи погляд.

Внутрішньо я вже перераховував варіанти, як пояснити, якщо він запитає ще. Не можна, щоб хтось дізнався про Ладу. Ми обоє можемо опинитися в небезпеці, якщо інформація потрапить не в ті руки.

Брайз кивнув і пішов, а я глибоко зітхнув, відчуваючи, що ситуація могла скластися гірше. Думки про Ладу прокручувалися в голові знову і знову. Як же мені берегти ці миті, коли весь світ навколо може завадити? Як же не дозволити нікому втрутитися у те, що таке дорогоцінне для нас обох?

Я прискорив крок, намагаючись віддалитися, і відчув одночасно радість і тривогу. Радість, бо вона поруч, хоч на короткий час, і тривогу, бо наше маленьке щастя може в будь-який момент опинитися під загрозою.

Я прийшов додому й побачив на порозі батьків.

– Привіт, Пилипе. Сьогодні заходив Міртей, розповів, що Брайз бачив тебе з дівчиною. Познайомиш нас? – запитала мама.

Питання було несподіваним.

– Ми не так давно зустрічаємося, щоб знайомити з батьками. Я ще не впевнений, що у нас все серйозно, ми ще й місяць не знайомі, – відповів я.

– Ти не відтягуй надовго. Якщо почуття справжні, то одружуйся та й нас з мамою порадуєте онуками, – додав тато.

– Тату, я одружуся, коли ми обоє будемо готові й достатньо знайомі, – уточнив я.

Тато схвально кивнув, а я швидко зайшов у будинок.

Що ж тепер робити? Добре, що Брайз хоч не розгледів, що вона водяна. А я зллюся на друга. Навіщо він розповів?

Я сидів у своїй кімнаті, дивився у вікно на ліс і думав: треба обирати такі місця для зустрічей із Ладою, щоб ніхто нас не бачив — ні зі мого народу, ні з її. Ліс великий, але серед дерев і галявин завжди можуть з’явитися небажані очі. Кожен наш крок має бути обережним, кожен звук — контрольованим.