Глава 6

                                               Лада

Ми з братом повернулися до гостей. Раптом до нас підбігла Марина.

– Ладо, де ти була? – спитала вона.
– У лісі гуляла, заблукала.

– Ага… і її привів вогняний, – сказав Мируже, брат Лади.

Марина дивиться на нас шоковано, не очікуючи такого повороту.

Відчуваю, як алкоголь поступово вивітрюється, і я вже не така п’яна… чи мені лише здається.

– Мируже, треба вести її додому, хай відпочине, – каже Марина.
– Ні, я хочу танцювати, – відповіла я.

Я хотіла піти до людей, які танцюють, але брат і подруга повели мене в бік дому. Коли мене привели й поклали на ліжко, я швидко заснула.

 Зранку я прокинулася: голова болить, пити хочеться, думки плутаються. Я погано пам’ятаю, що було учора. Щось у пам’яті виринають обличчя брата, Марини і… чомусь того вогняного. Стоп, а чому я його згадую? Дивно.

Попила води, умилася і зустріла Миружа.

– Нарешті ти прокинулася. Ти пам’ятаєш, хто тебе з лісу привів? – спитав він.
– Я була в лісі?! – видихнула я.
– Була, і тебе привів вогняний.

Сказати, що я шокована, – це нічого не сказати. Отже, саме тому його обличчя виринає в пам’яті…
Чому мене взагалі понесло в той ліс? І знову я зустріла отого бісячого хлопця. І як він наважився привести мене у селище? Він же не має права перетинати кордон, це частина домовленостей. Та він явно не зовсім у собі. Хоч він і розуміє, що сталося б, якби його побачив хтось ще, крім нас з Миружем?

– Сестричко, ти перебрала. Я не розповів нікому про того вогняного, бо він привів тебе з лісу, а з тобою самою, ще й п’яною, могло трапитися будь-що. Наступного разу на святах стеж за тим, скільки п’єш і що робиш, – сказав Мируж.

Я кивнула на знак згоди й поспішила у свою кімнату, бо Мируж міг би читати мені моралі ще довго.

Сьогодні я відпочивала й нічого не робила, навіть з Мариною не бачилася. Упевнена, що Мії зараз не до нас.