Глава 4

                                                 Лада

Зранку ми з Мариною прийшли до Мії, щоб допомогти їй підготуватися до завтрашнього весілля. У кімнаті пахло свіжим хлібом і трохи квітами, Мія метушилася з останніми прикрасами.

– Ладо, кого ти зустріла учора? – запитала вона, щойно ми зайшли, очі сяяли цікавістю.

– Я поблукала по лісу, але нікого не зустріла, – відказала я, намагаючись виглядати спокійною. – Ще й заблукала. Мабуть, рано мені ще когось зустрічати.

Про зустріч із тим вогняним я вирішила не казати нікому. Та й, чесно кажучи… не може ж вогняний бути моєю долею. Не уявляю собі такого.

 – Дівчата, уявляєте, Тиморана зустріла учора Тайліса, – поділилася Марина з нами.

– Того, що син пекаря? – запитала Мія.

– Ой, нелегко ж буде їм, – сказала Марина.

Я не слухала дівчат, а думала про ту випадкову зустріч… Чи випадкова вона насправді? У такий день хлопці й дівчата випадково не зустрічають одне одного після того, як стемніє. Але я намагалася прогнати ці думки. Я надто далеко зайшла й випадково його зустріла. Та і все.

Після розмови ми прикрашали оселю Мії квітами. Це робиться для того, щоб наречена запам’ятала батьківський дім красивим і світлим у пам’яті. Потім ми роздали маленькі кульки усім незаміжнім дівчатам у селищі. За повір’ям, родички та подруги нареченої виконують цю роль — і кожна кулька несе символ щастя та майбутнього.

– Мені трапилася фіолетова кулька! – проспівала радісно Еттейла, моя сусідка. Я посміхнулася: за повір’ям, яка дівчина отримає фіолетову кульку, наступною вийде заміж.

Увечері ми з мамою Мії приготували для неї ванну з особливих трав. Наречена обов’язково має викупатися в цих рослинах напередодні весілля, а готувати ванну повинні інші дівчата та жінки.

Поки Мія купалася, ми з Мариною плели для неї вінок, який вона одягне завтра. Плести його мають незаміжні сестри або подруги. Мія в батьків одна дитина, тож якщо колись я буду виходити заміж, мабуть, молодші сестри плестимуть вінок для мене. Мія вже завтра стане дружиною, а Марина скоро теж вийде заміж...

 Наступного ранку ми прийшли до Мії й допомогли їй одягнути весільну сукню кольору морської хвилі, зробили зачіску та одягли вінок.

Коли ми вели її до нареченого, який чекав за воротами, співали пісні. Потім батьки нареченої й нареченого благословили їх. Після цього ми повели молодят у храм богині, де вони дали клятву вірності, а служителі — чоловіки й жінки — благословили їх і офіційно засвідчили шлюб.

Після церемонії ми всі гуляли та веселилися. Я випила трохи більше, ніж слід, і відчуття легкості наче понесло мене далі. Ноги самі несли мене у ліс…

І там я зустріла… о ні, знову того вогняного, що й учора! Як я так далеко зайшла?