Розділ 19

22:14
Даніель:
Ти бачив повтор?
Зейн стояв у коридорі біля роздягальні. Телефон завібрував у руці, ще до того як він встиг зняти рукавиці.
22:15
Зейн:
Так.
Коротка пауза. Занадто довга для двох людей, які звикли миттєво реагувати на все.
22:17
Даніель:
Це була секунда. Але не звичайна.
22:18
Зейн:
Я знаю. Спокійно. Поки що — нічого.
22:19
Даніель:
Ти впевнений?
Зейн заплющив очі, глибоко вдихнув.
22:20
Зейн:
Ми нічого не зробили. Вони не мають доказів. Тримай обличчя. Як завжди.
Кілька секунд тиші.
22:22
Даніель:
Мені важко робити вигляд, що ти — просто ще один капітан.
22:23
Зейн:
Мені теж. Але зараз — це наша броня.
22:24
Даніель:
Добре. Я довіряю тобі.
Зейн подивився на екран довше, ніж потрібно.
22:25
Зейн:
Я не підведу.
🧊 
Роздягальня «Монреаль Вояджерс» гуділа звуками: сміх, удари клюшок об підлогу, шум душу.
Зейн сидів на лавці, повільно розв’язуючи шнурівки.
— Гарна гра, капітане, — кинув хтось. — Ти бачив той момент після сирени? Камери просто залипли.
Зейн не підняв голови. — Камери завжди шукають драму.
— Ну, скажімо так… — хтось хмикнув. — Ви з Кінґом виглядали так, ніби хотіли ще один період.
Сміх. Легкий. Невинний.
Але всередині Зейна щось стиснулося.
Вони бачили.
Не нас — але тінь.
Він підвівся, узяв рушник і рушив до душу. Холодна вода вдарила по плечах — різко, тверезо. Він уперся долонями в стіну й дозволив собі одну секунду правди.
Якщо це вийде назовні — я готовий.
Але чи готовий він?
Зейн закрив очі.
На іншому кінці міста, в іншій роздягальні, Даніель, напевно, думав про те саме.
І вперше за весь час небезпека перестала бути збуджливою.
Вона стала реальною.
-------

 POV Даніеля 
Роздягальня була занадто гучною.
Сміх, брязкіт екіпірування, хтось голосно обговорював момент матчу — але Даніель чув усе ніби крізь воду. Він сидів, опустивши лікті на коліна, і дивився в підлогу.
Це була помилка, — подумав він.
Ні. Не він. Погляд.
Він прокручував ту секунду знову і знову.
Не дотик. Не жест.
Лише погляд — занадто м’який, занадто знайомий.
— Ей, Кінґ, — хтось плеснув його по плечу. — Ви з Найтом сьогодні знову ледь не з’їли одне одного очима. Фанати це люблять.
— Нехай люблять, — відповів Даніель рівно.
Але всередині щось стислося.
Люблять, бо не знають.
А якщо почнуть знати?
Він підвівся і пішов до душу, не озираючись. Гаряча вода не допомогла.
Бо вперше за довгий час Даніель злякався не за себе.
Я можу витримати скандал.
А чи зможу витримати, якщо через мене постраждає він?
📸 
Телефон завібрував ще до того, як Даніель одягнувся.
Він відкрив соцмережі — і завмер.
@IceWatch:
Хтось ще помітив погляд між Найтом і Кінґом після сирени? Це не виглядало як ненависть 👀
@HockeyNerd:
Це суперництво вже давно дивне. Вони занадто… уважні одне до одного.
@VoyagersFan:
Може, я божевільний, але хтось бачив, як Найт усміхнувся? Він ніколи так не робить після поразки.
@KingsInside:
А якщо ми неправильно читаємо їхню “ворожнечу”?
Коментарів було ще небагато.
Але Даніель знав — цього достатньо.
Він заблокував екран.
Руки трохи тремтіли.
🧊 
Дзвінок пройшов одразу.
— Скажи мені правду, — голос Зейна був тихий, але напружений. — Ти бачив?
— Так, — відповів Даніель. — Уже пішло.
Кілька секунд тиші.
— Не так, як могло б, — додав Даніель. — Але… це почалося.
Зейн видихнув. — Я мав триматися краще.
— Ні, — перебив Даніель. — Це не про контроль. Це про те, що ми більше не порожні поруч одне з одним.
— І що тепер? — запитав Зейн.
Даніель заплющив очі. — Тепер або ми будемо ще обережнішими…
— Або чеснішими, — закінчив Зейн.
Пауза. Глибока.
— Я не готовий втратити тебе, — тихо сказав Даніель. — Але я втомлююся ховатися.
— Я знаю, — відповів Зейн. — І саме це мене лякає найбільше.
Вони мовчали, слухаючи дихання одне одного крізь відстань.
— Це вже почалося, — нарешті сказав Зейн. — Питання лише… куди ми підемо далі.
🖤🏒