Розділ 14

🏒

Арена була домашньою для Зейна.
Знайомий лід. Знайомі обличчя. Його територія.
Але цього разу він відчував себе гостем у власному домі.
Він помітив це ще на розминці — кілька затриманих поглядів. Не ворожих. Допитливих.
Хлопці з команди перешіптувалися, коли думали, що він не чує.
— Ти сьогодні якийсь… розсіяний, — кинув один із захисників, поправляючи шолом.
— Зосередься, кепе, — напівжартома додав інший. — Не на того дивишся.
Зейн стиснув щелепу. — Граємо, — коротко відповів він.
На льоду було ще гірше.
Даніель був по інший бік — капітан, ворог, подразник.
І водночас — надто знайомий.
Зейн ловив себе на тому, що знає його рухи наперед.
Занадто добре.
Так, як не знають суперників.
Після одного зіткнення біля борта Даніель піднявся повільно.
Їхні погляди зустрілися — і цього разу хтось це помітив.
— Ти бачив? — прошепотів хтось на лаві.
— Що?
— Як він на нього дивиться.
Гра пішла далі, але зерно вже було посіяне.
У роздягальні після періоду стояла дивна тиша.
— Гарний хіт, кепе, — сказав воротар. — Ти сьогодні… емоційний.
Зейн не відповів.
Він знав: команда ще не знає.
Але відчуває, що щось не так.
--------
Вони зустрілися тієї ж ночі.
Без дотиків спочатку. Без поспіху.
Даніель стояв біля вікна, руки в кишенях, плечі напружені.
— Твоя команда починає бачити, — сказав він тихо. — Моя — теж.
Зейн кивнув. — Сьогодні вони дивились інакше.
Даніель повернувся. — Я не можу більше жити між “обережно” і “ніколи”.
Тиша повисла важкою.
— Тоді скажи, — продовжив Даніель. —
Ми ставимо це на паузу…
чи робимо крок уперед і приймаємо наслідки?
Зейн зробив крок ближче. — Пауза не зробить легше. Вона лише відтягне момент.
— А крок уперед може все зруйнувати, — відповів Даніель.
— Або врятувати, — тихо сказав Зейн.
Він подивився прямо. — Я не хочу більше відводити очі.
Але я мушу знати: якщо стане важко — ти не зникнеш.
Даніель повільно видихнув. — Я втомився тікати.
І якщо ми підемо вперед — я піду до кінця.
Кілька секунд.
Потім Зейн кивнув.
— Тоді без ігор.
Без напівправди.
Ми або разом — або чесно зупиняємось.
Даніель простяг руку. — Разом.
Зейн стиснув її.
Це був не романтичний момент.
Це був договір.
І тепер їх чекала найважча гра —
поза льодом.
----