Епілог. “Під одним небом”

Минуло кілька місяців. Осінь у селі пахла зрілими яблуками, теплим хлібом і димом від печі. Поля вже відпочивали після збору врожаю, а сад навколо їхнього нового дому тихенько шумів листям, ніби благословляв тишу вечора.

Наталя стояла біля плити, у легкому светрі, з рукавами, закатаними до ліктів. На плиті шкварчала картопля з грибами, у духовці допікався пиріг із яблуками, який вона пекла за маминим рецептом. У вікні вже загорілися жовті вогники вечора — той час, коли небо стає м’яким, як вовна, а серце прагне дому.

Максим саме заносив дрова з двору. Увійшов, стріпнув куртку й, побачивши її, спинився — просто так, як робив це щоразу, коли не міг повірити, що вона справді поруч.
— Ти пахнеш пирогом і щастям, — сказав він, підійшовши ближче.
— А ти — димом і полем, — відповіла вона, усміхаючись. — Разом ми як осінь і хліб.

Вони вечеряли просто: картопля, салат, теплий хліб і чай із м’ятою. З вікна було видно, як у дворі бігає собака, а десь у сусідському саду хтось співає стару пісню.

— Наталю, — він нахилився до неї, — ти сьогодні якась задумлива. Втомилася?
Вона подивилася на нього, і в очах з’явилася та сама ніжність, яку він пам’ятав ще з першої ночі під дощем.
— Є одна причина, — сказала тихо.
— Добра чи тривожна?
— Дуже добра, — усміхнулася.

Вона поклала його долоню собі на живіт. Максим спершу не зрозумів, а потім завмер, мовби час перестав текти. Його очі наповнились невимовною радістю — глибокою, справжньою, мужньою.
— Серйозно?..
Вона кивнула.
— Так, Максиме. У нас буде дитина.

Він довго мовчав. Потім просто обійняв її, пригорнув до себе й прошепотів:
— Ти навіть не уявляєш, наскільки я щасливий.

За вікном почав падати дощ — легкий, прозорий, наче саме небо благословляло їхню нову історію. Наталя слухала його серцебиття, міцно тримаючи за руку, і знала: тут, у цьому домі, серед полів, яблунь і тепла, вони назавжди залишаться під одним небом — своїм.

Ця історія мені наснилася — проста, ніжна, мов подих ранку під яблуневим небом.
Я прокинулась із відчуттям тепла в серці й одразу взялася писати.
Слова лягали самі — ніби хтось шепотів їх поруч.
Так народилася ця маленька, але особлива історія — за один день, з любов’ю й душею.