Розділ 10. Перший спільний вечір у саду

Вечір ліг над Кленівкою м’яким ковдром. Повітря було насичене ароматами квітів і свіжої землі, а сонце поступово ховалося за лісом, залишаючи на небі ніжні рожеві й помаранчеві відтінки.

— Наталю, — сказав Максим, ведучи її стежкою до свого саду, — хочу показати тобі місце, яке особливо люблю навесні.

Вона йшла поруч, тримаючись за його руку, відчуваючи тепло і спокій, яке дарував його дотик.
Сад був чарівним: старі яблуні в цвіту, кущі смородини, що вже зеленіли, і невеличка лавка під вишнею, де вони могли сісти.

— Це справжній рай, — прошепотіла Наталя, вдихаючи аромат квітів.
— Так, — відповів він, сідаючи поруч. — І тепер він ще кращий, бо ти тут зі мною.

Вони мовчки дивилися на сад, на м’яке світло вечірнього неба, на повільний вітер, що колихав гілки.
Потім Максим обережно простяг до неї руку з невеликим кошиком.

— Я зробив для тебе невеликий сюрприз, — сказав він.
Наталя відкрила кошик і побачила домашній пиріг, невеличку баночку полуниць і свіжий чай із трав із його саду.

— Ти все це сам? — здивувалася вона.
— Так, — усміхнувся він. — Можна?

Вони розклали все на маленькому пледі. Їли повільно, насолоджуючись смаком і ароматом, але ще більше — спілкуванням.
Максим розповідав про маленькі деталі роботи на фермі, про плани на літо, про те, як важливо дбати про землю.
Наталя слухала, сміялася, іноді торкалася його руки — і кожен дотик здавався значущим.

— З тобою… — тихо промовив він, дивлячись прямо в її очі, — я відчуваю, що можу бути собою. Без масок, без страхів.
— І я теж, — відповіла Наталя, відчуваючи, як серце б’ється швидше. — Поруч із тобою легко.

Вони сиділи так довго, поки не стемніло зовсім. Місяць світило, відбиваючись у краплях роси на листі, а ніч була тиха і лагідна.
Максим нахилився, обережно доторкнувшись губами до її скроні, і Наталя закрила очі, відчуваючи тепло, яке розливалося всередині.

— Наталю… — прошепотів він, — хочу, щоб ти знала: для мене це важливо. Кожен момент із тобою.

Вона посміхнулася і притиснулася до нього.
— Максим… мені теж.

І в цей перший спільний вечір у саду, серед ароматів квітів і шелесту листя, вони відчули: їхнє ніжне, повільне кохання стало справжнім.
Воно ще тільки починалося, але вже було теплим, щирим і життєдайним, як сама весна.