Розділ 9. Перша нічна прогулянка полями

Вечір опустився тихо, закутуючи село в м’яку темряву.
Світло місяця лягло на поля, на стежки між грядками, на квітучі дерева, від яких розливався аромат весни.

— Наталю… — почав Максим, коли вони йшли вузькою стежкою до ферми.
— Так, Максиме? — відповіла вона, і відчула, як серце трохи прискорює ритм.

Він зупинився, глянув на небо і тихо усміхнувся.
— Ти… — сказав він нарешті, і його погляд став лагідним, уважним. — Можна я на «ти»?
— Можна, — прошепотіла вона, і всередині її щось розтануло.

Це просте слово — «ти» — відкрило нову близькість.
Вони йшли полями, доторкаючись плечима, відчуваючи тепле дихання один одного.

— Дивись, як світло місяця падає на полуничні грядки, — сказав він тихо. — Майже магія, правда?
— Так, — усміхнулася вона. — І не тільки світло. Тут усе здається… спокійним. І щирим.

Вони спинилися біля невеликого ставка, де вода відбивала зірки, мов дзеркало неба.
Максим доторкнувся до її руки, тримаючи її легенько.
— Ти гарна, коли смієшся, — промовив він, і голос його став ще тихішим. — І коли просто мовчиш.
— Ти теж… — відповіла вона, трохи захоплено, — поруч із тобою я відчуваю себе… легкою.

Вони сіли на край стежки, спостерігаючи, як ніч обіймає поля.
Максим розповідав про роботу на фермі, про плани на літо, а Наталя сміялася і слухала його, відчуваючи, як тепло його слів огортає її серце.

— Ти знаєш… — сказав він тихо, нахилившись ближче, — мені здається, що я давно чекав когось, з ким можна було б розділити ці моменти.
— Так? — прошепотіла вона, нахиляючись до нього. — Я теж… наче чекала.

Їхні руки переплелися, і перший справжній дотик був таким тихим, ніжним і важливим, що ніби зупинив весь світ.
Вони дивилися один на одного, і ніч ніби покликала до відвертості.

— З тобою… — прошепотів він, — хочеться залишитися тут назавжди.
— І я хочу, — відповіла вона, не відводячи погляду.

Місяць світило так яскраво, що їхні тіні на траві зливалися в одну.
Тихо, серед полів і весняного аромату, вони відчули, що цей момент — початок чогось дуже важливого, ніжного і справжнього.

І Наталя зрозуміла: тепер вони не просто вчителька й фермер.
Тепер вони — двоє людей, які йдуть назустріч своєму почуттю, тихо, повільно і ніжно, крок за кроком.