Розділ 8. Перша поїздка на ферму разом

Субота зустріла їх ранковим сонцем, що пробивалося крізь легкі весняні хмари.
Наталя Русланівна вийшла з дому трохи раніше, одягнувши зручний светр, джинси і взуття для прогулянок. У сумці лежала маленька пляшка води й блокнот для нотаток — бо вона, навіть серед природи, любила помічати деталі.

— Наталю, — пролунав знайомий голос, коли вона сіла в його пікап, — сьогодні день полів і тварин. Тільки для вас.

Він посміхнувся, заводячи мотор, і машина покотилася між зелених пагорбів. Дорога пахла землею і весняною свіжістю.
Вона оберталася в бік вікна, вдихала повітря, відчуваючи, як все навколо оживає: пташині пісні, запах трави, легке коливання молодих дерев.

— Це все ваше? — спитала вона, коли вони під’їхали до першої ферми.
— Так, — відповів він, — і хочу, щоб ви побачили кожен куточок.

Вони йшли між рядами теплиць.

— Дивіться, — сказав він, ведучи її до маленької стайні, — наші коні. Вони добрі, але люблять увагу.

Наталя погладила одного з них. Серце трохи калатало — адже вона раніше не проводила багато часу серед тварин, а тут усе відчувалося так природно.
— Вони вас відразу полюбили, — усміхнувся Максим, стоячи поруч. — Як і я.

Потім вони пройшли до курників, годували курей, дивилися на телят. — Ви дуже живо реагуєте на все, що навколо, — сказав він.

В обід вони сіли на лавку під старим дубом і розклали невеликий пікнік: яблука, домашній хліб і смачний сир із ферми.
— Це чудово, — сказала вона, відкушуючи шматочок яблука. — Я ніколи не думала, що ферма може бути такою затишною.
— А ще вона стає особливою, коли поруч людина, яка відчуває життя так само, як вона, — тихо сказав він, і вона відчула тепло в грудях.

Вони довго сиділи мовчки, спостерігаючи, як вітер грає травою, як сонце проганяє останні хмари, і як усе навколо дихає весною.
І Наталя зрозуміла: поряд із ним усе здається простим і правильним, ніби світ склався саме для цього моменту.

— Дякую, що показали мені свій світ, Максиме, — прошепотіла вона, нахилившись трохи ближче.
— Наталю… — промовив він тихо, доторкнувшись пальцями до її руки, — я радий, що ви його побачили. І що ви тут зі мною.

Їхні очі зустрілися, і між ними запанувала така тиша, в якій не потрібно було слів.
Просто весна, поля, тварини… і вони двоє, які, здається, почали своє маленьке, тихе кохання.