Частина двадцять друга

– Ти ревнива? – запитав він десь під ранок.

– Колись мені здавалося, що ні, – тяжко зіткнула Кіра, ще глибше залізаючи у свою ковдру.

– Почнемо з того, що до певної міри ми всі ревниві. Я не про те… Мені не хочеться, щоб у наших стосунках була фатальна ревність з перевірками телефонів і акаунтів соціальних мереж. Я за те, що у кожного повинен бути свій простір.

– Це безперечно.

– Ми ж не маємо весь свій вільний час проводити лише удвох. Чоловікам іноді треба збиратися десь разом, щоб поговорити, про щось своє. Думаю, вам, дівчатам, так само.

– Так. Я тут згодна.

– Справді? – здавалося він був приємно здивований. – Жити хочу окремо від батьків. Ти як на це дивишся?

– Думала, що нам буде зручніше з моєю мамою. Хіба ні?

– Ні, Кіро, – перевів подих Микита. – Принаймні, ми спробуємо жити самостійно.

Так. Вони планували майбутнє, хоча, Кіра й досі не могла повірити у те, що це все коли-небудь могло би бути дійсністю.

Тієї ночі вона дозволила собі мріяти про невеличку квартирку у новобудові, із сучасним ремонтом, стильними, світлими меблями, на останньому поверсі та з виходом на дах, де можна влаштовувати вечірки з друзями. Десь вона чула про таку ідею й це їй надзвичайно подобалось. Ще на даху можна смажити шашлик...

– Тобто ти однозначно проти дітей, – тим часом питав Микита. – Я просто намагаюся об'єктивно оцінити цю ситуацію. Ми молоді, ми освічені, ми обидва будемо працювати, у нас буде фінансова стабільність. Невже ми нічого не зможемо дати своїй дитині?

– Ми не зможемо її дати все. Я не хочу, щоб моя дитина не знала мене, як маму й була більше прив’язана до інших людей. Для мене це буде занадто боляче. Ти повинен зрозуміти.

___

І досі не могла повірити в те, що все це відбувалося саме з нею, саме у її житті. По вікнах барабанив осінній дощ.

– Усе добре? – запитала Леся, поклавши на її тарілку стейк з лосося.

– Так. Звісно, – посміхнулася Кіра, остаточно переключившись у своїй свідомості зі спогадів тієї ночі на реальне життя, в якому вона сиділа у великій кімнаті Лесиної квартири, святкуючи її день народження.

– Порізати тобі?

– Так. Дякую.

Було декілька пар і ще одна Лесина подруга, яка, так само як і Кіра, була незаміжня. Одна пара була з дитиною. Чотирирічний хлопчик, якого хрестив Родіон. Судячи з усього, той його обожнював. Весь вечір не сповзав з його рук.

Паралельно Родіон розповідав, як познайомився з Лесею, випадково побачивши її профіль в Instagram, по геолокації готелю, у якому відпочивав рік тому.

– Мене це зачепило. Гарна дівчинка, теж на візку. Чому не спробувати?

Леся згадувала цю історію зовсім по іншому:

– Ні, я у відпустці, зі своїм хлопцем, з яким почала зустрічатися ще до травми. Сім чи вісім місяців пройшло, як я сіла в коляску. Я ще нічого не знаю, купа питань, незручностей... Я навіть не звернула увагу на те повідомлення.

– Я б міг тобі підказати, якби ти відповіла на моє повідомлення, – посміхнувся Родіон.

– Якби я знала, що ти теж у цій темі, для початку.

– Могла просто відкрити мій профіль. Там все сказано. Купа фотографій, де я на візку, де я в таборі активної реабілітації… Усе зрозуміло.

– Твій профіль я відкрила вже після твого третього повідомлення, – розсміялася Леся.

– Але це мені не допомогло, – зауважив Родіон. – Не все так просто.

– Але саме тоді я йому нарешті відписала.

– Врешті була змушена, – пришов висновку хтось із гостей.

– Він написав, що не відповідати на вітання не гарно навіть для соцмереж, і мені справді стало соромно. А пройшло місяці три напевно. – Леся поглянула на Родіона, але той також не зміг пригадати. – Я пам’ятаю, що я вже розійшлася з хлопцем. Це окрема історія. До нових стосунків я точно була не готова. Тим більше хлопець на візку з іншого міста… Я собі не уявляла, що може бути далі.

Далі почалася страшна гроза з гуркотом грому та блискавкою. Родіон з похресником на колінах під’їхав до вікна і закрив його, потягнувшись однією рукою. Потім міцно обійняв малого.

– Він вже сонний, – зауважила мати хлопчика, спостерігаючи за ними.

– Так. Можеш покласти його в нашій спальні. – Він поправив дитяче волосся, перевівши погляд на Лесю – ніжний погляд чоловіка, який був закоханий до безтями, а потім подивився на гостей. – До речі, хто ще не знав, у нас через шість місяців теж планується така малеча.

___

Осінь це та пора, коли погода змінюється з неймовірною швидкістю, коли на вулиці можна одночасно побачити людину в шортах і людину в пуховику. Кілька днів по тому було неймовірно тепло та сонячно. Кіра обожнювала такі дні саме в кінці вересня, на початку жовтня. Вони завжди дарували спокій і найчастіше проходили повз неї.

Наразі вона стояла посеред парку, спиною опираючись на стовбур старого дуба та тримаючи у руках свою світлу косуху, в чорній футболці та блакитних джинсах палаццо. Скрізь скло сонячних окулярів спостерігала за Ларисою та Інгою. За декілька кроків від неї ці двоє бавилися листям. Єва фотографувала їх із різних боків, шукаючи найбільш оригінальні ракурси.