Частина двадцять перша

Він зняв шолом, покрутивши головою, щоб кучеряве волосся набуло природної форми. Йому неймовірно пасував цей блакитний комбінезон гонщика з білими вставками, про що Кіра йому сказала, як тільки він підійшов ближче.

– Я безмежно тобі вдячна, – додала вона, поклавши голову на груди цього чоловіка.

– Все буде добре. Тут нема за що дякувати, – посміхнувся він.

Насправді було. Усі виручені кошти, які він отримав за участь у змаганнях для непрофесійних гончиків, Вадим віддавав на лікування Микити. Для Кіри це значило дуже багато.

Було приємно бачити його поруч, відчувати його долоню на своїй спині весь час, доки вони йшли до своїх автівок. Це якось... якось чіпало.

– Багато вже вдалося зібрати? На операцію, маю на увазі, – спитав він, знімаючи комбінезон, під яким був спортивний костюм кольору мокко.

– На бранчі нам вдалося зібрати сімдесят дві тисячі, – сказала Лариса, яка весь цей час була поруч, тримаючи Кіру за руку.

А ще тут була Ксенія – дружина Вадима. Вона теж приїхала, щоб вболівати за нього.

– Це багато, – мовила вона. – Дівчата, ви круті.

– Але цього не достатньо, – зітхнула Кіра, поглянувши в її очі.

Над ними висіло сиве, затягнуте хмарами небо. І це був вже квітень. Звичайний буденний ранок середини весни.

Вони сіли у свої власні авто, щоб знову зустрітися з Вадимом та Ксенією вже біля МакДóнальдза. Кіра не могла згадати, коли в останнє там сиділа. Вона не була прихильницею такої їжі.

– Ти схуд, – зауважила Лариса, коли Вадим з неприхованою насолодою відкусив Дабл Роял Чізбургер.

Ксенія підтвердила це кивком голови.

– Скинув сім кілограмів доки був у полоні. Я півтора. – Хоча вона і без того була занадто худорлява. – Скажу чесно, я не знаю, як я пережила всі ці події.

– Я пам'ятаю, як я була в ефірі, і мені в навушник сказали, що ви живі, – згадувала Лариса. – Я зазвичай стримана. Залізна леді, як іноді про мене кажуть, – тут вона ледь помітно всміхнулася й зітхнула одночасно. – Але тієї миті було реально важко. – Не можу собі пробачити, що саме я розбурхала цю тему.

– Ти тут не до чого. Так чи інакше ми б поїхали відзняти цей матеріал, – запевнив її Вадим. – Це ж наша робота.

– Але чому вас тримали? – запитала Кіра, піднявши на його очі. – Яка мета? Андрій мені ще до того надіслав усі матеріали.

– Не всі, – коротко відповів той, відпивши кока-колу.

– Було ще щось? – озвучила Лариса, опередивши з тим же запитанням Кіру. – Щось сенсаційне?

– І ви навіть не уявляєте наскільки.

___

Того ранку небо також затягнуло хмарами, здається, мрячив дощ. Погода, коли взагалі не хочеться вставати з ліжка, не кажучи вже про те, щоб куди-небудь іти. Можна замовити піцу, поставити легкий серіал і ніжитись під теплою ковдрою. Кіра б погодилась провести цей день саме в такій атмосфері.

Вона протягнула руку, щоб дістати свій телефон. Годинник на його екрані показував вже пів на десяту, а зверху горіло два нових повідомлення.

– Хто що пише? – з просоння запитав Микита.

– Керівник ГУР нарешті погодився на інтерв’ю.

– Сам Олексій Кравченко?

– Сам Олексій Кравченко, – Кіра відклала телефон і опустилась на подушку, повернувшись лицем до Микити. – Доведеться сьогодні зайнятися вивченням його біографії, Ти як?

– У нормі. – стримано відповів він. – Насправді, мені давно не було так добре, як цієї ночі. – на його устах з’явилася ледь помітна посмішка. – Занадто давно.

– Мені взагалі ніколи не було так добре, як цієї ночі.

– Мені теж, – прошепотів Микита, поклавши руку на її оголене плече. – Ти змінилася.

– Це добре чи погано?

– Не знаю. Але зараз мені з тобою набагато легше.

Саме той ранок Кіра хотіла запам’ятати на все своє життя. Вона була певна, що колись захоче туди повернутися, відмотавши все назад.

___

А в останні вихідні травня вона згадувала, як купалася на Дніпрі разом з Артемом та Едуардом. Тоді раптово почалась злива й хлопці довго сперечалися між собою, якою дорогою швидше дійти до дачного будинку, доки Артем не запропонував добігти на перегони, закинувши її собі на плече. Тоді Едуард чекав їх біля будинку, на тій самій терасі, де Кіра зараз сиділа, де колись він уперше озвучив ідею свого майбутнього ток-шоу та запропонував їй бути його співавтором. А під час чергового сімейного обіду вони разом з Ларисою об’явили про вагітність.

Інга зараз валялася на зеленому газоні, про щось розмовляючи зі своєю подругою. У її віці Кіра теж любила це робити разом з Євою, дача батьків якої була зовсім поруч. Одного разу вони мріяли про доросле життя, яке тоді здавалося буде десь в недосяжно далекому майбутньому. Принаймні таке відчуття було у Кіри. Їй здавалося, що щось обов'язково має статися, що дозволить її втілити всі її мрії: вийти заміж, народити двох дітей, стати відомою телеведучою. І що вона обов'язково буде вести одне із найпопулярніших шоу країни з ідеально укладеним волоссям, професійним макіяжем, у строгому костюмі, як у Наталії Корнієнко. Саме проговоривши все це вголос, Кіра вперше допустила думку, що в її житті може бути інакше.