Частина дванадцята

– Ось бачиш, один позитив уже є. А ти кажеш, ніякого позитиву, – лежачи в ліжку із заплющеними очима, чула Кіра чула ці слова матері, які безумовно свідчили про те, що Алла Петрівна розмовляє телефоном зі своєю подругою, яка днями скаржилася на нездужання.

– Ви ж не бачилися в ці дні? – запитала Кіра, приєднуючись до її сніданку в одній піжамі.

– Найцікавіше, що кілька днів тому ми збиралися зустрітися, але в останній момент щось перебило.

– Хоча я вже не знаю, що краще. Можливо, варто перехворіти й жити далі своїм звичайним життям. Мішка впевнений, що рано чи пізно перехворіють всі.

– Дивлячись, як хворіти, Кіро. І потім, це не кір. Тут ніхто не застрахований від того, щоб не захворіти повторно.

– Все одно, після хвороби виробляються антитіла на певний період часу. Пів року, здається.

Алла Петрівна підійшла з чашкою кави в руках до вікна, за яким сіявся ранковий туман.

– Ти чому так рано встала? Ще навіть восьмої немає. Щось на тебе не схоже.

– Антон в ночі прислав перші кадри з Донбасу. До денного випуску треба підготувати сюжет. Там зараз жахлива ситуація, – повідомила Кіра, піднявши на неї очі.

Вона говорила про частину України, де тривав збройний конфлікт розпочатий весною дві тисячі чотирнадцятого року. Саме після Революції гідності. То справді були історичні для України моменти, які назавжди увійдуть в її історію. Київ дихав ароматом палаючих шин, крові та нескінченних надій, що все це не просто так. Усі ці події мали задати країні новий курс – курс на європейське майбутнє.

Для Кіри теж ті дні були незабутніми. Незабутні дні Автомайдану, коли вона носилася Києвом на передньому сидінні авто свого брата разом із колоною машин, відчуваючи себе маленькою частиною цього руху. Вона теж піддалася тій шаленій ейфорії та вірі у світле майбутнє країни. Просто не могла не піддатися, враховуючи те, як цією ідеєю горів Едуард.

Замість цього анексія Криму Російською федерацією та її збройні сили на сході України. Смерті людей та знищення інфраструктури.

Замість цього анексія Криму Російською федерацією та її збройні сили на сході України. Смерті людей та знищення інфраструктури.

– Ти сьогодні довго будеш в офісі? – спитала вона, знову поглянувши на матір, що як раз допила каву й підійшла до раковини, щоб помити чашку.

– Ще не знаю. А що? – здивовано вимовила та. – Ти казала, що дівчата тебе заберуть.

– Заберуть. Просто не забудь ключі.

___

– Ходімо, – промовила Соня, простягнувши руку, коли вони зупинились біля терміналу «F».

Кіру завжди смішило це щире бажання допомогти їй кудись пройти. Навіть зараз на своїх гігантських підборах Соня була щонайменше на пів голови нижчою за неї та вже точно на кілограм десять меншою.

– Ми тут обіймемося, – поспішила сказати Єва, вийшовши з машини Діани, – Усе добре. Ми ж не будемо плакати? Правда?

Міцно притискаючи її до себе, Кіра вдихнула аромат її дорогих парфумів.

– Був радий познайомитися, – зі своїм англійським акцентом вимовив Павло.

– Добре вам долетіти та шикарно провести медовий місяць. – Кіра не була впевнена, чи зрозумів він ці слова. Точніше, була впевнена, що він їх не зрозумів, але водночас була рада, що змогла вимовити їх досить просто, без зайвого хвилювання.

День був вельми теплим. У своїх білих скіні та розстебнутій світло-сірій косусі, під низом якої була чорна майка, вона стояла біля автомобіля Соні яскраво-жовтого кольору, спостерігаючи, як уся ця компанія про щось базікає вже за скляними розсувними дверима аеропорту. Через хвилин п'ять туди ж увійшли Михайло з дружиною, під'їхавши на своїй машині.

Усе-таки це сталося. Єва завжди хотіла вийти заміж за іноземця і переїхати жити в іншу країну, особливо раніше. Якраз у ті роки, коли Кірі навіть уявити було страшно, що вона може втратити свою єдину подругу. Навіть живучи з Іллею, Єва постійно говорила про те, що рано чи пізно вони переїдуть жити до Європи.

Зараз ця історія сприймалася вже менш трагічно. Єва з Павлом летіли в Лондон, щоб залишити там речі, а через кілька днів їх чекав рейс на Балі. Після подорожі Єва планувала залишитися в приватному будинку свого чоловіка, що розташовувався в передмісті Лондона. Здається, Кіра зжилася з цією думкою.

___

Усе справді змінилося. Кіра вже не відчувала такої залежності від Єви, як раніше, від всієї їх компанії, від вечорів, які вони проводили разом. На певному етапі свого життя їй постійно хотілося бути у цьому всьому. Хотілося бути ближчою до Артема та Михайла.

Колись, з появою в своєму житті новомодної на той час «Аськи», їй здавалося, що це й є вирішення всіх її проблем, всі її бар’єри в спілкуванні з людьми стерто, і вона нарешті зможе повною мірою відкрити весь потенціал свого внутрішнього світу, стати цікавою для цих хлопців. Так, наразі все це звучало безглуздо. Кіра й досі корила себе за цю наївність, за свої повідомлення їм, де цікавилась їхнім життям, щось розповідала своє, отримуючи у відповідь набір смайликів та жартівливу розповідь Артема про його фантастичне вміння смажити собі яєчню. Легке, невимушене спілкування в соцмережі, яке зазвичай виникає ніж дівчиною та хлопцем, які товаришують, між хлопцем та сестрою його друга, які не мають романтичних відношень одне до одного та жодним чином не планують розвивати свої стосунки в цьому напрямку. Чомусь її хотілося більшого. Вона ніби чекала якогось підтвердження того, що він знає, що з нею можна говорити на більш серйозні теми. Ніби хотіла це зайвий раз довести.