Частина четверта

– Це роман? – запитала Єва, налаштовуючи світло у своїй фотостудії.

Кіра лежала на широкому ліжку, намагаючись знайти природну для себе позу.

– Чому одразу роман? Чому чоловік і жінка не можуть просто дружити?

– Тільки якщо чоловік гей або імпотент. Повір моєму досвіду.

Проти її досвіду Кірі було важко щось сказати.

– Вибач. Я не хотіла ставити під сумнів сексуальну орієнтацію Микити, – засміялася Єва, мабуть, подумавши, що сказала щось не те. – Спробуй стати на коліна обличчям до узголів'я і втиснутися в нього якомога сильніше, – просила вона, взявши в руки фотоапарат. – Не дивись у кадр і розслаб губи.

– Я знаю, що з обличчям у мене щось не те, але нічого не можу з ним зробити.

– А хто сказав, що ми шукаємо легких шляхів? Я завжди кажу, що мені подобається з тобою працювати. До речі, у тебе приголомшлива стрижка. І мейк зараз дуже вдалий. Я, правда, не знаю, як Юльці це вдалося, – Єва засміялася, мабуть, згадуючи ті півтори години, які візажистка витратила на те, щоб зробити Кірі макіяж. – Із цим я б точно не впоралася.

Колись вона серйозно замислювалася про те, щоб продовжити жіночу династію своєї бабусі й мами, ставши актрисою, але практичність сучасного світу перемогла в останній момент, змусивши вибрати факультет готельно-ресторанного бізнесу. І в підсумку – власна фотостудія і робота фотографа, яку Єва називала по-справжньому своїм покликанням.

– Це ж той самий Микита? – запитала вона, поправивши своє волосся, яке вітер кидав їй просто в обличчя вже на літній терасі улюбленого кафе під мостом, де вони сиділи після фотосесії.

– Той самий, – відповіла Кіра, закривши меню й склавши на свої руки. – Я до кінця не можу зрозуміти, що відбувається, які між нами стосунки… Він то дзвонить і пише по кілька разів на день. Із ним цікаво, ми не можемо наговоритися. У такі моменти  мені приємна його увага і здається, що це не просто так. Здається, що я йому подобаюся...

– Є просто бомбові карди, – Єва повернула до неї фотоапарат і перегорнула на ньому кілька кадрів. – Сьогодні ввечері опрацюю кілька. Руки вже сверблять. Вибач, я тебе перебила. Я так розумію, що є якесь «але».

– Періодично з ним складно. Періодично він пропадає на кілька днів із соціальних мереж. Він не телефонує взагалі або телефонує, але я відчуваю, що він десь далеко. Він не слухає те, що я говорю. Йому це не потрібно, не цікаво. Я не розумію, що думати в такі дні, – з важкістю видихнула Кіра. – Не розумію, що я роблю не так.

– Ти все робиш так, Кіро. Причина не в тобі.

– На якомусь рівні я це розумію, але все одно, копаюся в кожному своєму слові й зжираю себе живцем.

– У нього зараз важкий період. Йому потрібно переосмислити своє життя. Одна справа, коли живеш зі своїми особливостями з дитинства і зовсім інша зіткнутися з цим уже в дорослому віці. Тим паче, якщо ти кажеш, що він багато в чому залежить від своїх батьків. Скажу чесно, я не знаю, як би я поводилася в такій ситуації.

– Це все складно, – важко зітхнула Кіра, чомусь кинувши погляд на дівчину за крайнім столиком, що пила зелений чай, працюючи за макбуком.

Був доволі прохолодний день середини травня. Кияни повільно поверталися до звичного життя. Торговельні центри, офіси та заклади громадського харчування відновлювали свою роботу. Проте вірус нікуди не дівся. Пандемія тривала, все ще нав’язуючи свої правила, змушуючи людей носити маски та дотримуватись додаткових заходів безпеки. Ще багато чого було під забороною.

– Не хочу піддаватися стереотипам і робити поспішні висновки про те, що, мовляв, людина сіла в коляску, і саме тому вона нічого не хоче і ніде не буває. – Зізналась Кіра, повертаючись до розмови. – Я не знаю, яким він був до травми. Не знаю, яким був його стиль життя. Розумієш?

___

– Ти знала, що просекко є символом солодкого життя, попри те, що це найчастіше сухе вино? – саме цими днями запитав Микита, тримаючи келих обома руками, оскільки його пальці майже не рухалися. – Тут мається на увазі не сам смак, а розкішний спосіб життя, оспіваний в однойменному культовому фільмі Федеріко Фелліні. І що більшість італійських ігристих вин роблять методом Шарма-Мартінотті? До речі, саме ігристих вин. Це не шампанське. Справжнє шампанське виробляють тільки у французькому регіоні Шампань. Напої відрізняються сортами винограду і технологією виробництва.

– А як же звичне нам Радянське шампанське? – запитала Кіра, зробивши кілька ковтків прохолодного напою, він приємно обтікав її горло, яку б назву не мав.

– Радянська назва ігристого вина, – уперто твердив Микита. Якщо він хотів здивувати її своєю обізнаністю в цій сфері, то треба віддати належне, йому це вдалося, як і своїми знаннями в багатьох інших галузях. Кіра була з тих жінок, які звертають особливу увагу на інтелект чоловіка. Мабуть, це одна з головних якостей, яка справді здатна була її зачепити.

Йому було тридцять. Освічений, з почуттям гумору та зі своєю неповторною харизмою. Мабуть, Кіра могла б бути заміжня за таким чоловіком і народити йому двох дітей, якби їй довелося втілити в життя свої ж стандарти двадцятисемирічної жінки.

Але того вечора вони пили просекко у квартирі на околиці Києва. У кімнаті із застарілими шпалерами болотного кольору, порцеляновими статуетками, картинами та іншими дрібницями, що погано поєднувалися між собою і, на думку Кіри, захаращували простір та збирали пил. Ця кімната мало чим нагадувала кімнату дорослого чоловіка і давно вже такою не була.