Частина перша

На задньому сидінні таксі вона байдуже дивилася на сучасні житлові комплекси, бізнес-центри, білборди, що лишались далеко позаду, багатоповерхівки й дерева з пожовклим листям. Дрібні краплі дощу вкривали скло, повільно спускаючись по ньому вниз. Пішоходи бігли в сторону метрополітену, розкриваючи свої парасолі. Все до болю знайоме. Її завжди манила суєта цього міста, і вона всім серцем любила свій рідний Київ. І водночас він був чужим. Якоїсь миті здалося, що вона все це бачить уперше…

На той момент їй було двадцять сім. Кірі завжди подобалася ця цифра. Колись вона асоціювалася з цілком дорослою та успішною жінкою, дружиною та матір'ю, бажано вже двох дітей. Але життя внесло свої поправки в ці мрії, нав'язуючи тим самим нові цінності.

Таксі зупинилося біля високої будівлі зі скляними вітринами, де на неї вже чекав високий чоловік із сивиною. На вигляд йому було років п'ятдесят п'ять.

Він допоміг їй вийти, після чого міцно стикнув у своїх обіймах. Вона явно була проти.

– Давай ми спокійно обговоримо без істерик. Домовились? – промовив він, тримаючи її руку.

Вона була брюнеткою з ультракороткою стрижкою, яка надавала суворості й, чесно кажучи, робила трохи старшою. А світла косуха в поєднанні з чорними шкіряними штанами надавала стильності її образу.

Увійшовши в будівлю, вони сіли в ліфт, двері якого відчинилися на одинадцятому поверсі, де знаходився офіс генерального директора одного з українських медіахолдингів, тобто, офіс її батька.

– Мої співчуття, – тихо промовила дівчина в білій блузі з зібраним в тугий хвіст світлим волоссям, перекладаючи якісь папери за стійкою ресепшена.

Кіра кивнула.

Офіс із вертикальними жалюзями на вікнах, сірим шкіряним диваном та овальним столом в кольорі венге.

– Ні, – мовила Кіра, сидячи вже в одному із трьох крісел, що також тут знаходились і були в тон дивану.

– Повір, мені нелегко далося це рішення.

– Ти ж сам казав, що «Сорок хвилин політики» найкраще політичне шоу країни.

Олег Львович узяв до рук блокнот у чорній палітурці й своїми короткими пухлими пальцями зашурхотів по його сторінках.

– Давай ми не будемо перебільшувати – одне з найкращих політичних шоу країни, Кіро. І таким його робив Ед, – рівним тоном вимовив він. – Не дивися на мене так. Я знаю, що ти теж докладала до цього чимало зусиль.

– Не говори про мене в минулому часі. Я тут перед тобою. – Кіра подивилася в його блакитні очі, намагаючись зрозуміти, що він думає. Але їй завжди було важко читати думки чужих людей, не кажучи вже про думки батька.

– Тобто ти хочеш самостійно керувати цим проєктом та виходити з ним в ефір? Я правильно розумію? Не ображайся, але у твоєму стані це не так просто робити, за всієї моєї поваги й любові до тебе. Давай відверто.

– У моєму стані це неможливо робити, – виправила Кіра. – Ти там щось казав про каву. Сподіваюся, у вас вже є соломинка?

– Тиждень тому, здається, Таня купила цілу упаковку.

– Тоді чорний і без цукру, – просто сказала вона, не замислюючись про вимову цих слів. У цій розмові їй не доводилося кілька разів повторювати слова, підбирати звуки, які легше вимовлялися, але все це мало місце в її житті, особливо в спілкуванні з мало знайомими людьми, які були незвичні до особливостей її мовлення.

Унаслідок пологової травми практично всі її м'язи були уражені дитячим церебральним паралічем. Це позначалося на її мовленні, ході й навіть у мимовільних рухах, які вона не завжди могла стримувати.

– Я буду робити все те, що робила раніше. Вести шоу може хтось інший. Лариса, наприклад. Лариса чудова ведуча. Я впевнена, що вона чудово впорається з цією місією.

– Тільки Лару сюди не треба вплутувати, – несподівано різко сказав він. – Не сьогодні-завтра вона вийде заміж і забуде весь цей жах.

Олег Львович зробив ковток еспресо, яке щойно поставила на стіл секретарка.

– А як же я? Як Ед? – Вона перевела подих, змушуючи себе зберігати спокій. – Ми занадто багато вклали в цей проєкт. Я не вважаю, що його треба закривати. Ед би не хотів цього.

– Твого брата більше немає. – Почувши ці слова, Кіра відчула, як її шкірою пробігли мурашки, а до очей підступили сльози. – Ми повинні це усвідомити, Кіро. Твого брата більше немає… – з важким зітханням повторив Олег Львович, підійшовши до вікна й кілька хвилин стояв, не промовивши ні слова. – І дуже вірогідно, що його немає саме через це шоу, – нарешті додав він.

– Маячня. У нас не було жодних справ, які могли б коштувати того, щоб убити людину,

– На жаль, це не маячня, Кіро. Ви самі могли не знати, за яку ниточку тягнете. Десь ми промахнулися. Не хочеться вірити. Але сьогодні вночі мені така думка пришла в голову. Не міг потім заснути до ранку.

– Але експерти ж сказали, що це був нещасний випадок.

Сильні чоловічі руки лягли на плечі Кіри.

– Експерти теж можуть помилятися.

___

– За тебе, за твої двадцять три, – вимовила вона в останній день серпня, насолоджуючись смаком ексклюзивного французького вина на висоті сто двадцяти чотирьох метрів.