Розділ 8.2.

Мелісанда сиділа у своєму кріслі, тримаючи спину бездоганно рівною. Збоку здавалося, що вона з велично-прихильною усмішкою спостерігає за своїми новими підданими, але насправді її погляд блукав десь над їхніми головами. Зілля перетворило натовп на розмиту, рухливу мозаїку, а гучну музику — на фоновий шум.

Люціан навіть не думав спускатися до гостей, щоб запросити когось на танець, як того вимагали б звичаї за інших обставин. Він залишився поруч, відіграючи роль ідеального, сп'янілого від кохання чоловіка. Принц раз у раз схилявся до неї, ніби зачарований, поправляв невидиму зморшку на її рукаві або непомітно торкався її зап'ястя, перевіряючи пульс. Служник підніс їм напої, і Люціан, проігнорувавши вино, власноруч узяв келих із чистою водою та подав їй.

— Пий. Тільки маленькими ковтками, — прошепотів він із ніжною усмішкою, яка призначалася для публіки, хоча в його голосі бриніла ледь прихована тривога.

До їхнього підвищення час від часу підходили придворні, які не втрачали нагоди засвідчити свою повагу.

Першим наблизився літній чоловік у розшитому золотом камзолі — граф вал Торрен. Він схилився у глибокому, вивіреному роками поклоні.

— Ваші Найясніші Високості, — промовив він своїм густим баритом. — Ваш перший танець був немов видіння з давніх легенд. Королівство давно не бачило такого стрімкого... і палкого союзу. Прийміть мої найщиріші вітання.

Слова графа були ідеально ввічливими, але Мелісанда, навіть крізь хімічний туман, вловила натяк на те, наскільки підозріло швидким було це весілля. Втім, емоцій не було. Вона лише плавно схилила голову.

— Дякую, графе, — її голос пролунав рівно, без жодної інтонації. — Ви надто ласкаві до нас.

Люціан миттєво перехопив ініціативу, поклавши руку на підлокітник її крісла, ніби закриваючи дружину собою.

— Справжнє почуття не терпить зволікань, вал Торрене, — відповів принц із легкою, холодною усмішкою, яка давала зрозуміти, що аудієнцію закінчено. Граф ще раз вклонився і відступив у натовп.

Не минуло й десяти хвилин, як перед ними виринула баронеса лан Рів'єр — молода, амбітна дама з гострим поглядом, що чіпко сканував кожну деталь вбрання Мелісанди.

— Ваша Найясніша Високосте, я просто не можу відвести очей! — прощебетала вона, роблячи ідеальний реверанс. — Ваша сукня, ці перли... Це справжній витвір мистецтва. Ви виглядаєте такою щасливою і такою... тендітною сьогодні.

Мелісанда кліпнула, відчуваючи, як важко тримати очі відкритими. Слово «тендітна» було тонкою шпилькою щодо її хворобливої блідості, яку не змогла приховати навіть пудра.

— Мої майстри перевершили себе, баронесо, — завчено озвалася дівчина, імітуючи світську прихильність. — А моє щастя... воно справді безмежне.

Вона перевела порожній погляд на Люціана, і той, зловивши цей погляд, ледь помітно напружив щелепу. Коли баронеса, задоволена відповіддю, пурхнула назад до танцюристів, принц знову нахилився до вуха Мелісанди. З боку це виглядало так, ніби він шепоче їй слова кохання.

— Ти ідеально справляєшся, — його дихання торкнулося її скроні. — Ще півгодини, Мелісандо. Потерпи ще трохи, і розпорядник оголосить перехід до бенкетної зали. Там ти зможеш спокійно поїсти і сидіти.

Вона нічого не відповіла. Лише дивилася на блискучий вир танцюристів, відчуваючи, як магічний контракт під шкірою ритмічно пульсує в такт музиці.

Банкетна зала нагадувала розбурхане, яскраве море. Простір вибухав ситим сміхом, безперервним дзвіном кришталю та гучними, пафосними тостами. Довгі столи вигиналися від запеченої дичини, екзотичних фруктів та дорогого вина. Повітря було важким і гарячим, перенасиченим ароматами спецій та парфумів сотень гостей. Життя тут буквально вирувало, жадібно святкуючи єднання двох найвпливовіших родин королівства.

Натомість Мелісанда перебувала на дні глибокого, темного океану.

Зілля надійно відгородило її від цього свята невидимою, глухою стіною. Вона сиділа з ідеально рівною спиною, безглуздо й мляво колупаючи срібною виделкою шматочок риби на своїй золотій тарілці. Обличчя навколо зливалися в суцільну пляму, а голоси долинали приглушеним, фоновим шумом. Хтось звертався до неї, вона навіть кивала у відповідь, але сенс слів вислизав. Усю соціальну вагу вечора взяв на себе Люціан, який бездоганно парирував жарти та приймав привітання, дозволяючи їй залишатися прекрасною, мовчазною декорацією.

У якийсь момент — вона навіть не помітила, хто саме дав сигнал, — її оточила шумна зграйка фрейлін. Вони підхопили її під лікті, щебечучи щось про давні традиції, і повели геть із зали, залишаючи гуркіт бенкету позаду.

У її покоях миттєво зчинилася метушня. Дівчата, мов яскраві пташки, пурхали навколо. Вони спритно зняли з неї важку сукню, звільнили від ненависного корсета, розплели складну зачіску, витягуючи з волосся десятки шпильок, і обережно змили залишки пудри з її блідого обличчя. Мелісанда підкорялася їхнім рухам заторможено, мов порцелянова лялька, якій змінюють вбрання.

Але коли через її голову обережно пропустили невагому, напівпрозору шовкову сорочку, густо оздоблену мереживом, магічний туман у її свідомості раптом тріснув.

Вона глянула на своє відображення у великому дзеркалі, і по спині пробіг колючий холод. Тонкий шовк нічого не приховував, він лише підкреслював вигини тіла. До неї нарешті дійшло, до чого саме її готують. Перша шлюбна ніч.

Усередині миттєво здійнялася хвиля глухого, панічного протесту. Ні. Вона не хоче. Вона не готова віддати йому ще й це. Її тіло належало лише їй, і її серце залишилося там, далеко на кордоні, разом із Кілліаном.

Щойно остання фрейліна, грайливо хихикнувши та побажавши принцесі «солодкої та довгої ночі», вийшла в коридор, Мелісанда зірвалася з місця. Вона метнулася просторою спальнею, обхопивши себе руками за плечі й хапаючи ротом повітря. Магічний контракт глухо запульсував під шкірою, реагуючи на її паніку, але він не диктував їй розсувати ноги за наказом.