Розділ 8.1: Банкет

Двері її покоїв зачинилися. Клацнув замок, відрізаючи новоспечену принцесу від нескінченної метушні палацу. Мелісанда залишилася сама.

Вона сиділа в глибокому кріслі, безсило відкинувшись на спинку. На язиці досі відчувався присмак легкого м'ясного бульйону та гіркуватий трав'яний слід заспокійливого зілля, яке Люціан буквально змусив її випити. Він особисто контролював кожну ложку, з тривогою зазираючи в її очі, перш ніж рішуче вигнати зграйку фрейлін у коридор і вийти сам, щоб дати їй можливість відпочити перед банкетом.

Його щира турбота душила її гірше за будь-яку грубість. Кожен його лагідний погляд, кожен дотик гарячих пальців нагадував їй про ціну, яку вона заплатила.

Корсет, послаблений на два пальці за наказом магістра Еліаса, нарешті дозволяв легеням розширюватися, і Мелісанда жадібно вбирала повітря. Ці кілька годин тиші були безцінним подарунком, рятівною миттю перепочинку. Вона вслухалася в мертву тишу своїх нових покоїв. Золота клітка офіційно зачинилася. Тепер вона — кронпринцеса, дружина спадкоємця престолу. Магічний контракт, підписаний її власною кров'ю, невидимим тавром горів у її аурі, випалюючи її зсередини через невисловлену ненависть і нагадуючи, що вона не має жодного права на бунт.

Зілля поступово розтікалося по венах м'яким теплом, притуплюючи гостру паніку. Мелісанда дозволила собі провалитися в коротке, важке забуття. Їй потрібні були сили, адже справжні тортури були ще попереду.

Тиша закінчилася надто швидко. Фрейліни повернулися, зашурхотівши пишними шовковими спідницями. Вони знову затягнули корсет, повернувши йому бездоганну форму, і замаскували пудрою блідість та тіні під очима. Коли Мелісанда вийшла з покоїв, Люціан уже чекав на неї, запропонувавши руку.

Дорога до зали здавалася Мелісанді нескінченною, але завдяки зіллю, що м'яким теплом розтікалося по венах і притуплювало гостру паніку, реальність сприймалася немов крізь товсте скло. Кроки дівчини були дещо заторможеними, а емоції — штучно приглушеними, схованими під хімічною пеленою спокою. Люціан йшов поруч, запропонувавши їй руку, і впевнено вів її лабіринтами палацу.

Вони зупинилися перед високими, масивними дверима. Мелісанда зробила повільний вдих, знову відчуваючи, як туго затягнутий фрейлінами корсет стискає ребра. Церемоніймейстер завмер в очікуванні, а потім, гучно стукнувши посохом об мармурову підлогу, проголосив на весь голос:

— Їх Найясніші Високості, крон-принц Люціан та крон-принцеса Мелісанда!

Важкі двері з розмахом відчинилися. Велика бенкетна зала миттєво зустріла їх сліпучим світлом від сотень магічних кристалів. Звуки свята на мить стихли, поступаючись місцем шурхоту дорогих тканин. Присутня аристократія, що зібралася з усього королівства, в єдиному пориві схилилася в глибоких поклонах та реверансах. Коли молоде подружжя перетинало залу, йдучи до свого підвищення, тишу порушував лише приглушений шепіт придворних, які жадібно ловили кожен їхній крок.

Попереду височіли розкішні трони, де вже сидів монарх. Поруч із ними, на сходинку нижче, були встановлені два дещо менш пафосні крісла — спеціально підготовлені для молодят, нагадуючи Мелісанді про її нове, підпорядковане місце в цій жорсткій ієрархії.

Вони зайняли свої місця у м'яких кріслах. Щойно їхні Високості сіли, зі свого масивного підвищення підвівся король Аларік. Його фігура випромінювала непохитну владу, яка миттєво придушила будь-які інші рухи в приміщенні. Служники, немов невидимі тіні, швидко рознесли присутнім кришталеві келихи з вином. Король підняв свій кубок, і музика вщухла, мов за помахом руки.

— Сьогодні ми святкуємо не лише єднання двох сердець, але й непорушність нашого королівства, — голос Аларіка гучно відбивався від склепінчастої стелі. Він звучав по-батьківськи урочисто, але його темні очі, коли він ковзнув поглядом по Мелісанді, залишалися холодними й розважливими. — За щиру любов, яка зміцнює наші родини, за мир у всіх землях Корвену і за процвітання нашої династії! 

Слова про «любов» та «мир» були настільки кричущо лицемірними, що за інших обставин Мелісанда не змогла б стримати гіркої усмішки. Король, який розірвав її життя на шматки, тепер пив за мир. Проте зараз, під товстим шаром заспокійливого зілля, вона лише механічно підняла свій келих і ледь пригубила напій. 

Наступна година перетворилася для принцеси на нескінченний, розмитий калейдоскоп. До їхнього підвищення вишикувалася черга придворних. Вища аристократія схилялася в бездоганних поклонах. Вони сипали завченими вітаннями, фальшиво усміхалися, бажали щастя та якнайшвидшої появи спадкоємців.

Мелісанда кивала, ввічливо посміхалася куточками губ і вимовляла правильні фрази на автоматі. Зілля працювало надійно: обличчя людей зливалися в суцільну яскраву пляму, а їхні улесливі голоси долітали ніби крізь товщу води. Люціан сидів поруч, час від часу накриваючи її зчеплені руки своєю долонею. Для публіки це виглядало як зворушливий жест, але Мелісанда знала, що він просто моніторить її стан.

Раптом розмірений гул голосів перервав гучний, триразовий стукіт посоха об мармур.

— Їхні Величності та Їхні Найясніші Високості відкривають бал! — пролунав голос церемоніймейстера. — Перший танець віддано молодятам!

Натовп придворних миттєво розступився, утворюючи широке живе кільце навколо блискучого паркету. Люціан підвівся першим. Високий, зібраний, він зробив крок до Мелісанди і простягнув їй руку в білій рукавичці.

— Дозволите, моя принцесо? — тихо запитав він.

Вона зробила повільний вдих і вклала свої пальці в його долоню. Він вивів її в центр зали.

Оркестр на балконі заграв перші акорди повільного, урочистого вальсу. Люціан поклав руку їй на талію — обережно, але впевнено, фіксуючи її поставу. Вони зробили перший крок, потім другий, і закружляли по залу. Для сотень очей, що жадібно спостерігали за ними, їхній танець виглядав ідеальним: плавні рухи, бездоганна грація, розкішна пара.

Але зблизька Мелісанда бачила напружену лінію його щелепи.