Розділ 4.2.

Коли Люціан переступив поріг батькового кабінету, його погляд одразу зачепився за дві речі: вистиглий сніданок на столику біля вікна та порожнє крісло навпроти короля. У повітрі ще слабко відчувався тонкий аромат квіткових парфумів, які принц упізнав би з-поміж тисячі інших. Мелісанда? Ні. Здалося. Чому б вона була тут?

Люціан був високим, статним юнаком із чіткими, суворими рисами обличчя правлячої династії Корвен. У його поставі відчувалася виправка воїна, а в зосередженому погляді — гострий розум. Він не був наївним хлопчиком — виховання кронпринца навчило його бачити приховані мотиви в палацових розмовах, тому раптовий виклик до батька змусив його внутрішньо зібратися.

— Заходь, Люціане, сідай, — Аларік приязно кивнув на крісло навпроти. На його обличчі не було звичної суворості, натомість проступила легка, майже батьківська втома. — Давай на хвилину забудемо про державні звіти й поговоримо про твоє майбутнє.

Люціан обережно сів, тримаючи поставу рівно.

— Я слухаю вас, батьку.

Аларік на мить замовк, повільно провівши пальцем по важкому золотому перстню з королівською печаткою.

— Ти вже дорослий чоловік, Люціане, — спокійно й вагомо промовив король. — Час летить швидко, і настає момент, коли принц має думати не лише про військові тактики чи податкові звіти. Майбутнє цього королівства невблаганно лягає на твої плечі. А сила будь-якої держави, як ти знаєш, тримається на міцності її династії. Тобі пора замислитися про продовження нашого роду, про спадкоємців і про те, хто розділить із тобою цей трон, коли прийде час. Корона вимагає надійного тилу.

Король підвівся, зробив кілька кроків до високого вікна, за яким розстилалася панорама столиці, а потім повільно повернувся. У його погляді знову з'явилося тепле, майже приязне світло, яке так рідко бачили підданці.

— Але я не хочу нав'язувати тобі сухий політичний шлюб із жінкою, до якої ти будеш байдужим. Навпаки, я спостерігаю за тобою, сину, — король підійшов ближче й перевів на нього теплий погляд. — І бачу, якою жінкою ти захоплюєшся. Твоя увага до леді Мелісанди на офіційних прийомах... Я помітив, що ти виділяєш її з-поміж інших шляхетних дівчат. І, мушу визнати, твій смак бездоганний. Вона розумна, чудово вихована і має сильний магічний дар. Вона була б ідеальною кронпринцесою.

Люціан на мить застиг. Його серце пропустило удар, але він швидко повернув собі самовладання, хоча в очах мильцем спалахнуло здивування.

— Батьку, леді Мелісанда — дійсно дивовижна дівчина, і я не заперечуватиму своєї симпатії до неї. Але ви прекрасно знаєте, що вона заручена з лордом Кілліаном. Союз родин Брант та Авенар уже практично вирішений. Світ чекає на офіційне оголошення.

Аларік зітхнув і злегка похитав головою, ніби згадуючи про важку пророблену роботу.

— Саме тому мені довелося взяти все у свої руки, Люціане. Я прагну, щоб твій шлюб базувався не лише на сухому політичному розрахунку, а й на твоїх власних почуттях. Мені коштувало чималих зусиль владнати це питання. Довелося провести довгі й непрості переговори з маркізом Рутгером та графом Конрадом. Старому Рутгеру я запропонував куди вигіднішу партію — союз із королівською династією. Коли підросте твоя молодша сестра, вона стане дружиною Кілліана. Маркіз був неймовірно щасливий такій честі.

Люціан слухав батька, і в його душі змішувалися раціональний аналіз та раптова, несмілива надія. Політично цей крок виглядав логічно — корона посилювала вплив на обидва роди, не даючи їм об'єднатися без відома монарха. Але залишалося найголовніше.

— А Мелісанда? — запитав Люціан, і в його голосі прорізалася щира турбота. — Вона шляхетна дівчина, яка цінує честь і слово своєї родини. Як вона сприйняла це?

— Вона виявилася набагато мудрішою, ніж багато хто вважає, — м'яко відповів Аларік. — Мені довелося довго говорити з нею сьогодні вранці. Пояснювати, яка відповідальність і яке величне майбутнє чекає на неї поруч із тобою. Вона зважила все, Люціане. Зрозуміла, що статус майбутньої королеви і твоя прихильність — це доля, від якої не відмовляються. Мені вдалося отримати згоду твоєї леді, сину.

Ці слова вразили Люціана в саме серце. Якщо вона погодилася після розмови з королем, якщо добровільно пішла на цей шлюб... невже його почуття не були такими вже односторонніми? Невже вона теж бачить у ньому когось більшого? Радість — глибока, п'янка — на мить затопила його розум, але він змусив себе залишатися стриманим.

— Я... я вражений, батьку, — вимовив Люціан, і в його голосі вперше за довгий час прозвучала щира, глибока вдячність. — Дякую вам за те, що зважили на моє серце у цьому рішенні.

— Я зробив те, що мав зробити як батько і як король, — Аларік підвівся, даючи зрозуміти, що аудієнцію завершено. — Зараз Мелісанда поїхала додому, щоб зібрати речі. До весілля вона житиме в палаці, її покої готують поруч із твоїми. Будь із нею обхідливим, Люціане. Їй знадобиться час, щоб звикнути до нового статусу. Оточи її увагою і доведи їй, що вона прийняла правильне рішення.

Люціан підвівся і схилив голову в поважному уклоні. Тепер, коли він знав, що Мелісанда буде тут, у цих стінах, палац більше не здавався йому таким холодним. Він був готовий зробити все, щоб вона почувалася тут щасливою.

— ❖ —

Двогoдинна дорога від палацу до заміського маєтку роду Авенар промайнула для Мелісанди як у тумані. Колеса карети мірно стукотіли по бруківці, а в її голові так само мірно відліковував секунди страх. Коли екіпаж нарешті зупинився перед знайомою кованою брамою, вона подивилася на рідні вікна й відчула себе примарою, яка повернулася в дім, де їй більше немає місця.

Секретар короля висів за її спиною, немов невідступна, холодна тінь. Він не залишив її ні на мить.

Був час пізнього сніданку. У малій їдальні маєтку ще пахло свіжою випічкою та міцною кавою. Трапеза вже завершилася, але родина не поспішала розходитися. ЇЇ батько сидів на чолі столу, задумливо крутячи в пальцях порцелянову чашку, а його старші сини, Доріан та гарячкуватий по натурі Торстен, емоційно обговорювали останні новини з прикордоння..