Розділ тридцятий. Гелія

Розділ тридцятий. Гелія

Так ось чому він такий. Його сила не помірна, вона змінюється кожної хвилини. Він щось нове, щось не звідане нікому. Ерік перший в історії в кого змінюється райдужка ока, перший хто не вчившись магії – знає як її використовувати. Господи, на що ж він здатен ще?

 В цю хвилину я згадала як ми відновили ціле випалене поле, я відчувала знесилення але він ні. Та і взагалі, в мене ніколи не виходило відновити природу, навіть коли ми поєднували сили з мамою чи бабусею. Я впевнена аби я тоді не доєдналась, він би усе одно зробив це. Та чи знає він на скільки він сильний?

• Гелія. – голоси Астри наляканий. – Дякувати богам ти тут. Ми загубили тебе. Я прийшла до твоєї кімнати, а вона порожня.

Я підняла очі на Астру. Скільки ж часу я тут провела? Перевела погляд на вікна, а за ними вже сяє сонце. Промені проходять крізь різнокольорові вітражі, і роблять цю кімнату ще загадковішою.

• Скільки часу зараз? – я ледь вимовила, бо геть шокована.
• Вже дванадцята дня. Люба з тобою все гаразд?
• Так… Я просто загубилася в часі. – я протерла очі, наче це допоможе. – Я прочитала частину твоєї історії.
• Моєї? – вона спантеличена.
• Так, твоєї. – я протягнула їй книгу. – ось, поглянь.

Вона обережно взяла її з моїх рук, щось в її очах підказало мені, що цього вона ніколи не бачила. І мені цікаво чому? Ця книга у вільному доступі, в цілій бібліотеці, присвяченій різним магічним створінням. З очей Астри полились сльози, а вуста торкнулась легка посмішка.

• Чому ти плачеш? – я геть розгублена. – Ти ніколи не бачила цього?
• Ніколи. – ледь прошепотіла вона. – Це справа мого батька.
• Що саме? Історія народження Еріка?
• Не зовсім…

Вона замовчала на хвильку, витерла сльози, закрила книгу і поцілувала її. В її діях було стільки любові, що змусило мене застигнути і не зводити з очей з неї. Ще один разочок вона глянула на неї, а тоді віддала мені.

• Ти можеш прочитати, що там написано.
• Але ж я вже читала…
• Ні, там було не все.

Обережно відкрила сторінку на якій зупинилась, а тоді я втратила дар мови. Там дійсно зʼявився текст, новий текст, якого ще пʼять хвилин тому не було. І я вирішила прочитати.

Моє миле дитя, ти побачиш цей лист, коли книга відчує твою готовність. Як тільки ти втекла,  я знав, що треба його підготувати. З давніх давен, дракони і чаклуни не допускали союзів між собою, ми уникали змішування крові. А тебе я вберегти не зміг. Я розповім тобі правду, чому саме ми з мамою були проти твого союзу з Едісом. Коли ще світ не знав людей, на світі вже жили дракони й чаклуни. Чистокровні чаклуни, які мали безкінечну силу усіх стихій. Вони вважалися породженням богів, а дракони їх опорою і захисниками. Все в світі відбувалось поступово, ми вирощували ліси, засіювали пустелі, аби нашим дітям було де жити. Але ж ми були не досконалі, і одного разу дракон покохав жінку. Та жінка була чаклункою, неймовірна врода, сила і характер причарували його. Він знав правила, але нічого не міг з собою вдіяти. В той час ми більшу частину свого життя проживали в подобі дракона, а в людську подобу перевтілювались лише для продовження роду. Він заради неї, перевтілювався завжди, аби змогти бути поруч.

Вона також закохалась в нього, в сильного красивого, могутнього дракона. Звісно той союз був секретом, адже хто знає як би з ними могли обійтися. Все було чудово, до поки в них не народився первісток. Їх дитина відрізнялась від усіх, в ній не було ні сили чаклуна, ні подоби дракона. Але вона вміла перетворюватися у вовка. Для всіх це стало шоком. Як таке можливо? Чому дитина народилась іншого виду? Ніхто не має відповіді. Але ніхто і не знищив її. Чаклуни були обурені такими діями, а дракони щасливі, бо тепер на цій землі є ще хтось, окрім них.

Закохані не зупинялись, вони хотіли по бачити, дитину яка буде такою як вони, те що буде поєднувати їх. Але життя випробувало їх. Наступним народилась дівчинка, вона мала крильця, як у пташки і сама вона була такою крихітною, що прозвали її феєю. Звісно вони любили своїх дітей, але зупинятися не планували. Види конкурували, чаклуни намагались розʼєднати закоханих, адже вони порушували природній баланс. Третьою дитиною народилась дівчинка, вона не мала жодної сили, вона була звичайною. І тоді старійшини, вирішили що час їх зупинити. Навіщо породжувати створінь, які не дадуть собі ради?! Вони замкнули дракона і його дружину в магічні камери, але вони не знали, що вже тоді вона була вагітна.

Час плинув дитинка росла, вона висмоктувала усі життєві сили з матері, усі боялися що вона не до живе до пологів, але вона була сильною і трималась до останнього. Коли настав час народжувати, небо осяяло світло нової зірки, яка освітила усю планету, в той день народився перший хлопчик, який поєднав у собі чаклуна та дракона. Їх радості не було межі, аж поки небо не осяло червоне світло і серце хлопчика зупинилось.

Ніхто не мав утіхи для батьків, та і хіба щось зможе втішити мати, яка тримає на своїх руках свого мертвого немовля? Звісно, що нічого. Ніхто більше не тримав їх, ніхто не сперечався, адже кожен відчував провину, за те що трапилось, хоча ніхто з них не був винен.