Розділ двадцять восьмий. Гелія

Розділ двадцять восьмий. Гелія

Біль втрати не залишає мене, я розуміла що вибравши Еріка я більше не повернусь до мами та бабусі, більше я не зможу бачити їх у своїх снах, відчувати їх підтримку та силу. Я не жалкую про обраний шлях, але біль ще занадто сильний. Це моя перша ніч після того як я повернулась, усе таке чуже довкола, тіло не відчувається як своє, я наче лялька в руках лялькаря. В голові присутнє розуміння, що мені треба більше часу на адаптацію, але як же мені адаптуватися, якщо я не відчуває себе собою? Ту годину яку я задрімала, побачила Еріка він щось хотів мені сказати, але не встиг, щось розбудило його, і він зник. А разом з ним зник і мій сон.

Я лежала на його ліжку, і мені було цікаво, як це бути ним? Що він відчував усі ці роки? Як йому спалося в цьому ліжку вперше? Хоча вперше в цьому ліжку ми спали вдвох. Я памʼятаю ту ніч, мені хотілось аби вона була безкінечною. Ерік думав, що я сплю але я лише прикидалась, я слухала як сильно бʼється його серце коли я торкаюся його, як частіше він починає дихати, коли я ледь ворухнусь. Мені подобається коли він поруч, і я знаю що відчуваю до нього, не важливо разом ми зараз чи окремо.

Головне питання, що мене зараз турбувало. Що мені робити далі? Чи знайти Еріка? Допомогти йому? А може залишитися і підготувати драконів до війни? Все розривало мене з середини, я нічого не могла вирішити і це бісило ще більше. Не витримавши я підвелась вдягнула теплий одяг і вирішила прогулятися. Коли я вийшла з кімнати, мене ніхто біля неї не чекав, хоча якщо чесно я думала Астра попросить когось слідкувати за мною. Я не знала куди мені відправитись, тому прихватила книжки які вона мені принесла, та відправилась до бібліотеки.

Це приміщення величезне, полички з книжками займають більшу його частину, як тут щось можна знайти? Я вирішила, що почну з того що вже маю.  Зручніше вмостилась на стільці і відкрила першу книгу: « Історія походження Драконів».  В цій книзі так багато описується, виявляється дракони одні з древніших на нашій землі, вони допомагали людям освоїти землю, освоїти свої навички, та навчили магії.

• Вау… - тихо вирвалося з мене.

Кожне покоління драконів виховувалось з допомогою людей, так як драконам було важко встигати за всім. Їх правління розходилось планетою, до поки людям не закортіло мати більше влади. Вони почали згруповуватися, винищувати драконів цілими сімʼями. Жах. Дракони боролись з цим, але їм не потрібна була необмежена влада, вони хотіли спокійного життя для себе та своїх дітей, тоді і було вирішено по будувати королівство Драконів серед незвіданих земель. В таку далечінь, люди не наважувались піти, адже їм прийшлось би подолати палку пустелю, а далі не прохідний ліс.

Магія землі розпорядилась саме так, тоді чому б не використати це. Драконам нічого не коштувало пролетіти цей шлях, а людина могла загинути, навіть та що володіла магією.

Коли я читала все це, в мені зароджувалося відчуття не справедливості. Хіба ж таке можливе, аби людей так осліплювала жага влади, володіння і підкорення?! Мені було бридко, що ми живемо в такому світі. З кожним прочитаним реченням, я все більше починала відчувати провину перед драконами.

За рахунок своєї магії, вони вперше разом з людьми по будували палац, найперший, що зараз знаходиться в Турині. Їх міцні лапи підіймали каміння на гору, так отримувались великі колони. Дах, вогняні дракони загартовували полумʼям, аби нічого ні де не протікало. Вони допомагали по будувати перші мости, що йдуть через річку Амур. Вперше вони прокладались з дерева, поступово заміняючи камінням.  Грозові дракони, вчили людей користуватися магією погоди, аби викликати дощі для кращого вирощування овочів та фруктових дерев.

Цей світ, існує завдяки драконам, завдяки їх терпимості, силі та відвазі. Люди. Ось хто головний злочинець. Ми втратили їх довіру, ми зрадили їх. Все що їм було треба – мир.

• Господи, що ми наробили? – тихій шепіт вирвався з мене.

Я підійнялась, почала шукати ще інформацію на цих поличках. Мені кортіло дізнатися, а що ж було далі? Спочатку я намагалась відшукати самостійно, але згодом зрозуміла, що втрачаю час. Хоч я не відновилась до кінця, вирішила прикликати свою магію. Десь в середині почало палати вогнище. Я відчуваю, як магія наповнює кожну мою клітинку. Від кінчиків пальців, до волосся яке ставало дибки.

• Звідки така сила?

Мені стало дуже страшно. Я ніколи не відчувала нічого подібного, зараз я не знаю на що здатна, і мене лякає. Видихнувши і заспокоївши своє серце, я сконцентрувалась і подумки відшукала книгу яка мені потрібна. Вже через декілька хвилин вона була в моїй руці.

Посмішка осяяла моє обличчя, я повернулась на своє місце сильніше закуталась в ковдру, яку прихопила з собою і поринула в історію.

Після зникнення драконів, люди почали будувати королівства, за допомогою своєї магії. В кожному поселенні, були сильніші маги і звичайно ті, що володіють маленькою крупинкою. Цих магів почали кликати « Верховними». Вони відповідали, за поселення ще до обрання королів. Королями ставали найбагатші. В той час все вимірялося в продуктовому еквіваленті. Хто більше виростив, продав той і багатший. Звісно після обрання короля, престол наслідували їх діти. Так було роки, але кожному кортіло більшого. Люди шукали можливість підсилити свою магію, шукали можливість обійти природній баланс, змішувались роди, змішувались види. Аж доки не вийшло. Їм було байдуже, що за кожну силу треба платити, вони залишалися бездушними створіннями, але з великою силою. Одного часу влізли у весь цей жах, але мали змогу покінчити, але людям було мало. Короля драконів було скинуто з престолу, його ще зовсім малий син посів його місце, і відбудував не переможну фортецю.