Розділ двадцять четвертий. Астра

Розділ двадцять четвертий. Астра.

Після зникнення Еріка я не могла знайти спокою. Він доручив поховати Гелію з усіма почестями, але як? Її тіло все таке ж як в день смерті, воно не змінилось ні на мить, і це мене зупинило. Як діє магія після смерті? Чи дає вона можливість отримати другий шанс? Єдине на що я наважилась, перевдягнути її, вона все ще в тій брудній сукні, моє серце розривалось від болю, я не дозволила нікому допомагати, це кохана мого сина, я повинна потурбуватися про неї.

Коли я витирала її брудну шкіру, лише на мить мені здалося, що я відчула легкий поштовх пульсу, я відскочила, не вірячи своїм рукам. Все в мені сколихнулось, маленький промінчик надії посилився в середині. Я поклала рушник, обережно поклала руку на шию Гелії, і намагалась відчути знов той самий поштовх. Але все марно. Це була надія, остання надія на її життя. Сльози покотились градом з очей. Я не могла тримати себе і не всхлипувати при кожному доторку.

• Пробач мене дівчинко, я не вберегла тебе. – Ледь тихо скиглю. – я не змогла вберегти твою бабусю, не змогла вберегти тебе, яка ж я подруга після цього? – я впала перед нею на коліна. – Ти не заслуговувала на смерть, ти не повинна була помирати. Я маю бути на твоє місці. Боже мені так шкода, пробач, пробач мене люба.

Сльози не вщухали, ридання супроводжували мене, руки тремтять голос зник, я стільки просила вибачення, але ж хіба вони чогось варті? Я не знаю скільки часу минуло, не знаю скільки часу я перевдягала її, не знаю скільки часу я оплакуватиму цю чарівну квітку.

Обережно вдягаючи її темно зелену сукню, я підняла її руку, підняла ніжно як власної дитини, мої пальці обпекло тепло. Таке приємне, але таке пекуче.

• Я божеволію, я божеволію, я не можу відчувати тепла.

Сльози з більшою силою полились з моїх очей. Гелія лежала не ворухнувшись, але вона все така ж красуня як і раніше, її руді кучерики не по тьмяніли,  обличчя має природний колір. Так можливо мені не здалося?  Я знов перевірила пульс. Відсутній. Я стояла дивилася на неї і коліщадки в моїй голові крутилися швидше. Обережно підняла її руку, ту що обпекла мене, підняла рукав сукні і завмерла. На її руці був не знайомий мені символ, скільки я себе памʼятаю, з дитинства його тут не було. Я обережно доторкнулась до нього, він справді гарячий.

• Господи… що це?

В голові жодної відповіді, лише маленька надія знов проростає з новою силою. Схопившись я побігла до бібліотеки, мені потрібна була інформація, все що хоч трохи наблизить мене до розвʼязки, я не могла так покинути цю дівчинку, я повинна врятувати її, навіть якщо є хоч маленька надія на це.

Перечитавши цілу купу книжок, я не знайшла жодного схожого знаку, який хоч би трохи підштовхнув мене до розвʼязки. Книга за книгою складалися в стопки, все що можна знати про чаклунів, не залишилось нічого, нічого про звʼязок, нічого про переміщення, геть нічого!

• Астро… - почувся голос Дорта. – ти геть виснажена, тобі потрібно хоча б поїсти.
• Не має часу. Я мушу щось знайти. – я вхопилась за голову, намагаючись згадати хоч щось із того що знала. – Я мушу щось зробити, розумієш?
• З чим зробити? Що ти шукаєш? – його голос збентежений.
• Обіцяй мені, що ти нікому не розповіси, те що я тобі скажу і покажу!?
• Обіцяю. – він розгублений.
• Дай клятву. – Я благала його. – Я не довіряю нікому після Жака, зрозумій мене будь ласка.
• Звісно, не питання якщо так тобі буде спокійніше.

З полегшенням я видихнула, в мене бурлила кров, я ледь трималась аби не перетворитися, дракон в середині просився на волі, йому треба було заспокоїтись, але я не маю часу. Я простягнула руку до Дорта, він вхопився за неї, і довкола нас почало мерехтіти та переливатися повітря, клятва лилася з наших вуст.

• Клянусь бути вірним, захищати кожне сказане слово. Захищати кожну таємницю. Клянусь служити і підкорятися тобі Астро, кожному кроку, дії чи слову. Сьогодні. Завтра. Завжди.

Наші руки облила невидима нитка, вона захищатиме наші таємниці, до того моменту поки обидва не відмовимось від неї, або не обірветься наше життя. Дорт не відводить очі від мене, хоче щось сказати, але в нас немає на це часу, ми і так забагато втратили. Я схопила його за руку і потягнула до покоїв Еріка. Коли ми опинились в середині, він увесь зжався.

• Чому ми тут? – його голос тихий і обережний.
• Я дещо знайшла.

Я підняла руку Гелії і показала символ на її руці, він став червонішим і ще більше обпікав мені руку, мене бентежить цей факт. Чому мені здається, так він попереджає, що часу обмаль.

• Чорт. Я такого в житті не бачив. Що воно …
• Я не знаю. – перебила його. – Але через цей символ вона досі жива.
• Як вона може бути живою?
• Подивись на неї. Волосся таке як раніше, колір шкіри, нічого не змінилось, вона жива. Але… я не знаю як це пояснити, але я впевнена, що ми можемо їй допомогти.
• Гаразд, що я маю зробити? – він вірить мені, і від цього легше.
• Допоможи знайти інформацію.