Розділ двадцять третій. Ерік

Розділ двадцять третій. Ерік

Едіс не змінив місце перебування, він намагається надурити мене, гадає що я маю шпигунів, але навіщо вони мені? Він сам навчив мене, що довіряти не можна нікому. Усю брудну роботу я беру на себе. Я не він аби відсиджуватись десь по фортецях.

Його військо без жодного ентузіазму готувалось до війни, навіть не дивно. Він у них на очах вбив одного з них, здається це похитнуло їх віру, але ж мені це на руку. Я не бачив жодних здвигів, з часу як був тут в останнє. Є два варіанти: він не знає, що зі мною робити, або він тримає усе в секреті.  І те і інше мене не влаштовує. Я маю підштовхнути його до помилок. Як? Гадки не маю. Все що сходить мені на думку, потребує ризику моїм життям. Хоча, а що мене стримує тепер? Нічого! Можу і ризикнути.

Я спустився до нього на дах, разочок гепнув лапою і він провалився під моєю вагою. Звісно як людина я важу майже сто кілограмів. Цікаво а скільки важить дракон? Ой не тим забита моя голова. На фортеці не було жодного захисту, отже він мене чекав. І не скажу що це погано.

• Ти все таки прийшов сину. – на обличчі посмішка.
• Звісно. Куди ж я без тебе. – мій голос сповнений іронії.
• І навіщо ти тут? Вбити мене?
• Ще не час Едісе. Не час для смерті. – я провів рукою по стіні. – Час для відповідей.
• Що ти хочеш знати сину?
• По-перше, для тебе я Ерік. Ти втратив змогу називати мене сином, та й з тим, що я лише спосіб досягання мети, не будемо грати ролі батьків і синів, ні до чого. – Я сів на стілець, навіть я б сказав плюхнувся. – По-друге, розкажи як ти дійшов до цього? Як дізнався, що поєднавши роди, народиться майже не переможне створіння?
• Я не був впевнений. Ходила легенда, що задовго до наших часів дракони, люди і маги жили в мирі. Їх оточувало безкінечне число створінь різного роду. Вони поєднувались один з одним, і їх діти народжувались сильнішим за батьків. – Він сів навпроти мене. – Коли я почув цю інформацію, я хотів знати, яке ж створіння наймогутніше. І тоді в мою голову прийшла думка. А що як спробувати поєднати кожне створіння?
• Що? Не кажи … - в моменті мені стало огидно.
• В мене було безліч дітей.
• Ти просто навіжений. – я поклав голову на руку.
• Так, навіжений. Після кожної невдачі я знищував той вид, який не дав плодів, кожного разу коли я забирав їх силу вона швидко зникала безслідно, а коли не має роду, не має і свідків. Аж я не знав одного. Чим старше дитина, тим більше в неї сили, і тим більше я можу увібрати в себе. Нажаль дізнався я про це перед тим, як ти зʼявився на світ. Я не планував, що ти до живеш до такого віку, але я відчував як в тобі росте сила. Дракон і маг, щось таке заборонене і непереборне, і таке манливе.
• Тоді виходить питання. Чому ти не вбив мене коли я дізнався?
• Не зміг. – він опустив очі. – Коли твоя сила проявилась, коли пройшла всі мої барʼєри, я не зміг вбити створіння яке я породив, яке я виховував. Ти не охоче але заліз мені в серце. Дякуючи Богам, ти зробив усе, аби я тебе викреслив з нього.
• Ха – пройшовся сміх всією фортецею. – Я зробив?  Послухай, ти кажеш, що з самого початку хотів знищити мене і всю расу драконів, а я винен. О ні, тобі не вдасться перекласти на мене відповідальність за скоєне.

На його обличчі більше не було посмішки вперше він дивився на мене як на рівного собі, і мені це подобалось. Кожен його рух кожен його жест знайомий мені, я не дарма вивчав його стільки років, а ще я відчував страх, не перед мною, а тим що в нього нічого не вийде, він намагався приховати його, але дарма.

• Ти ніколи не досягнеш того, що прагнеш. Ти породження зла, і я зроблю усе можливе, аби ти страждав. – Я не підвищував голос, я казав з усім холодом, що відчував. – Я не твій син, а ти не мій батько. В мене є тільки мати, яка любить мене як сина, а не здобич.
• Здобич. Цікава назва. Тоді я хижак? – він підвівся і підійшов до мене. – Тоді чому здобич прийшла в лапи хижака? Невже не боїться?

Він намагався вхопити мене за плече, але моя сила зреагувала миттєво, його відкинуло в сторону, він влетів в камʼяну стіну та сповз по ній. На тій стіні залишилися тріщини, а в його очах вперше прослизнув страх і відчай.

• Раніше я був здобичʼю, але зараз я хижак.  Ти зробив його з мене і тобі поглинати ці плоди. – Я торкнувся його плеча, і він відчув силу яка тече в мені. Звісно стільки, скільки я дозволив, але відчув. – Ти не помітиш, як станеш моєю здобичʼю, і я не зупинюсь поки не впіймаю тебе, а до того я буду гратися!

Я підвівся, відчув як раптово змінюю подобу, і тепер перед ним стояв не той Ерік, який боявся свого батька, а вогняний дракон, король Вілантіса і король Драконів. Новий Ерік, який не знає прощення і пощади.