Розділ двадцять другий. Ерік

Розділ двадцять другий. Ерік

Не можу точно відповісти як працює моя магія, але здається сила дракона підживлює її. В лісі Вел була покинуте селище. Мені потрібно було сховати сімʼї своїх людей, та і нас від не потрібних поглядів. Я не знав чи вийде, але спробувати мав. Я допоміг відновити частину будинків, це буде тимчасовий прихисток, але він повинен бути комфортним.

Сімʼї розселились самостійно, дякую що позбавили мене цього. Мені варто було по турбуватися про себе, але не було жодного бажання. Я міг спати в подобі дракона хоч на сирій землі, але нажаль я втратив сон, не памʼятаю коли в останнє бачив сон. З того дня як зустрів гвардійців біля океану мої очі не закривались не на мить. В середині ще боліло, втрата Гелії сильно сказалась на мені. Я більше не всміхався від задоволення, взагалі забув, що таке задоволення. Коли вона була поруч, світ грав різноманітними фарбами, а зараз все чорне. Трава більше не мʼяка, вітер холодний, а сонце не гріє воно обпікає. Сенс мого життя зник, так і не давши відчути його. Залишилась лише помста, холодна і виважена. Що буде далі, після неї? Гадки не маю.

• Ваша високосте я …
• Просто Ерік. Жодних звань! – перебив тихо, але впевнено я.
• Ерік. – йому не зручно, нічого звикне. – Які наші дії далі?
• Далі…  далі нам треба зачекати. Я маю план, але на нього треба час. – я відвів погляд на горизонт. – Відпочиньте, вам знадобиться багато сил. Все є для прожиття? Продукти речі?
• Всього вдосталь дякуємо вам, Ваше… Ерік.
• Гаразд. Мені треба піти на деякий час. Вас ніхто не знайде тут, головне не перетинайте річку. Ти залишаєшся за головного Люте.
•  Зроблю усе, що від мене залежить. Дякую вам.
• За що? – я не розумію цієї подяки.
• Ви запамʼятали моє імʼя. Це дуже ціно.
• Я памʼятаю імʼя кожного з вас. Ви мої люди, і це не повага не знати ваших імен.
• Ваш батько не знав жодного. – тихо, ледь чутно він вимовив.
• Я не він. І ніколи не стану таким. Будьте обережні.

Він вклонився і повернувся до інших. Перед моїми очами простягалось не велике селище, в якому давно не було життя, а зараз воно сповнене дитячим сміхом, голосами, та співами пташок. Виходить я можу зробити, щось хороше для цього світу. В середині на мить стало тепло, наче Гелія поклала свою руку мені на груди, і автоматично я поклав свою зверху, але не відчув її дотику. Відразу окутав холод и темрява.

До мене під біг маленький хлопчина, в нього біляве волосся, очі світилися як два ліхтарика, ніжно янтарного кольору, він всміхався до мене і смикав за руку.

• Королю, нахиліться до мене. – його маленькі рученята впилися в мою руку, на його фоні я майже велетень.
• Як тебе звати малеча? – я зробив як можна спокійніший голос.
• Ерік. – малий ледь посміхнувся. – так само як вас.
• Що ти хочеш маленький Ерік.
• Наклоніться до мене, я не достаю до вас.

Я став на одне коліно і ще трохи наклонився, аби він хоч трохи став на моєму рівні. Він ні звідки дістав якусь прикрасу, та вдягнув мені на шию. Воно було ледь відчутне, але гарне. Кулон у вигляді маленького вогняного дракона. Це було досить мило.

• Що це Еріку? – на очі навернулись трохи сльози.
• Його дала мені мама. Вона сказала, що він мене оберігає, вона вчила, що дракони добрі. – він крутив свій маленький кучерик волосся. – Я хочу аби він захистив вас Королю. Ви добрий, ви мені подобаєтесь.

Боже, цей малий так схожий на мене в дитинстві, я також вірив і знав, що дракони добрі, що вони не приносять шкоди людям, а батько лишив мене цих спогадів, навʼязуючи свою думку. Я підняв малого і посадив на коліна. Він обійняв мене, такий простий жест, але в ньому стільки тепла.

• Еріку, де зараз твоя мама? – чомусь я знав відповідь.
• Вона на небесах, разом я янголами спостерігає за мною і захищає нас з татом, тепер захистить і вас.
• Еріку! Сину.

Його батько під біг і вклонився, він був розгублений побачивши свого маленького сина, на руках в Короля. Але малеча була щаслива.

• Вибачте Ваша…
• Ерік!  просто Ерік жодних звань.
• Ерік, вибачте що він вас по турбував.
• Все добре не хвилюйся. Ми добре по ладнали. – я подивився на малого, а той посміхається. – У вас всього вдосталь для сина?
• Так. Дякую ми маємо усе для комфортного життя.

Я подивився на чоловіка, який все ще стояв напружений, я розумію його, всі вони звикли жити інакше, під званнями, поклонами і пригніченням. Але якщо я хочу по будувати нове королівство, їм прийдеться звикати до нових правил і я не вправі звинувачувати їх за незручність.

• Ну що Еріку, час прощатися.
• Ви ж повернетесь мій Король? – на мене дивилися його милі оченята.
• Звісно. Я зажди повертатимусь.
• До зустрічі, я чекатиму вас. – Він обійняв мене і зістрибнув з коліна.
• Вибачте ще раз. Він дуже хоробрий хлопчина, завжди хотів Вас по бачити.
• Нічого, все добре. Бережи його, в таких як він наше майбутнє.