Розділ вісімнадцятий. Гелія

Розділ вісімнадцятий. Гелія

Здивування відображалось на його обличчі, не дивлячись на те, що він намагався його сховати. Здається він застиг, всього на хвильку, але застиг. Руки опущенні, думки перебираються одна за одною, він не очікував по бачити свою «мертву» жінку.

• Бачу ти здивований Едісе. – посмішка осяяла обличчя Астри.
• Не скриватиму, справді здивований. Коли по бачив дракона, гадав король когось прислав, замість себе. – Він склав руки на грудях і трохи підійшов. – То де мій син?
• Твій син? – Вона обурена. – Якщо ти забув, то він наш син. Мій і твій! І сподіваюсь він у безпеці.
• Я виховував його, поки ти ховалась в своїй драконячій фортеці, - його голос переходив на крик, - Ерік мій син і крапка.
• Я ніколи не переховувалась, ти його сховав від мене, ти все його життя змушував носити амулет, який сховає його істину подобу. Тож давай не сперечатися чий він син, здається ми не для цього тут.
• Тоді ж для чого, ти прийшла?
• Звернутися до твого здорового глузду, якщо звісно він ще залишився. – Вона дуже стримувала себе.
• Ну не впевнений, що тобі вдасться, але спробуй.

Його зверхність розпалювала ненависть до нього, все в мені кричало, що нам не слід було сюди летіти самим. Я відчувала, що щось з нами станеться. Ерік не витримає, якщо з його мамою щось трапиться, а вона все робить аби вивести Едіса з себе.

• Ти ж не був таким, Едіс будь ласка зупинись, не змушуй свого сина ненавидіти тебе. Хіба ти не бачиш, він узяв усе найкраще від нас. Наш син істинний король, він може по справжньому обʼєднати нас. Він наша надія і наше спасіння. Невже ти хочеш його знищити?
• Ерік король Вілантіса, а не якихось забутих Богом земель! Він ніколи не стане королем драконів! – Його зуби скрипіли від злості.
• Але він вже король. Він король від народження. Твій син пройшов коронацію драконів ще малим хлопчам. Твій син король двох земель.
• Ні! Він король Вілантіса! Крапка! Я не дозволю статися іншому. – Він пішов ближче до нас.  – Ніхто, ніколи не зможе мене переконати. А особливо ти. Я ніколи не кохав тебе Астро, ти була лише пішаком в моїй грі. Мені потрібен був спадкоємець, чия сила нестримна і безмежна. Якщо я не міг розвити її на стільки, він зможе. Ти бачила вогонь в ньому? Цей вогонь покладе увесь світ до моїх ніг.
• Ти себе чуєш? Ти хоч трохи любиш свого сина? Він хоч трохи потрібен тобі не як зброя?
• Я люблю його всім серце, для цього і роблю все це. Він буде єдиним правителем, могутнім і нестримним. Ніколи більше не зʼявиться таких як він! – Його обличчя торкнулась посмішка. – Я знищу кожне створіння, і ніхто не зможе заперечувати його величність.

Мені стало моторошно від його слів. Хіба він людина? Ні! Забрати життя, тому що ти так хочеш – низько. Він не вартий був корони, такої дружини як Астра і тим паче Еріка. Він зовсім не схожий на батька, і я цьому безмежно рада, він взяв усе найкраще від матері. Але чи зможемо ми вдвох зупинити його?

• Ви даремно прийшли. Шляху назад у вас не буде. Ерік ніколи не знайде жодну з вас!

Довкола нас зʼявилися гвардійці і військо, в нас не вистачить сил аби вистояти проти всіх. Я повернулась до Астри, на її обличчі не було страху, і мені було цікаво чому? Вона просто стояла і дивилась як купа чоловіків з великими гострими мечам стояли довкола. Аж раптом, вібрація пішла по землі, роздався гул. Я розвернулась в сторону лісу, а з відти вийшли дракони. Кожен був у людській подобі, на них чорні обладунки, волосся зібране в невеликі пучки, а на обличчі застигла лють. Кожен з них знав за що він бореться, і всі вони були готові померти. В мені боролись відчуття. Я хотіла захистити Еріка і допомогти Астрі, але з дитинства я звикла ховатися, звикла тікати аби вижити. Закривши очі, я намагаюсь наповнити груди повітрям, заспокоїти свої нерви та почути голос розуму. Зараз не час і не місце, але ми з Астрою закриті куполом, і поки я його відчуваю, я маю трохи часу.

Довкола розносяться крики, стукіт металу, Астра вигукуємо моє імʼя, а я намагаюсь знайти Еріка. Він повинен бути поруч, він моя сила, з ним я не боюсь померти, поруч з ним я відчуваю себе не переможною.

• Гелія! Почуй мене!

Астра схопила мене за руку, мої очі відкрилися, і я по бачила жах який відбувається довкола нас, мій купол рухнув, я не в силах стримувати лють яка вирувала в нас. Рішення не потребувало вибору, воно тепер було очевидним.

• Ерік, сподіваюсь ти знайдеш мене.

Я пробурмотіла собі під ніс, а далі я почала захищати драконів, лучники випускали тисячі стріл, які я перетворювала на метеликів, кожен кинутий спин перетворювався на квітку, декілька разів мені прийшлось уникати меча, але я швидко насилала сон на гвардійців. Я не в силах вбивати. Я можу захищати себе будь яким іншим способом, але не вбивати. Мої руки ніколи не будуть в крові інших.

Мені було важко концентруватися, але я намагалась не випускати з погляду Астру, аби знати, що вона в порядку. Едіс стояв і з божевільною посмішкою спостерігав за дійством. Його люди помирали, дракони все частіше перетворювались, я бачила їх тяжкі поранення, але вони трималися. Але на скільки їх вистачить? На скільки вистачить моєї сили, аби знищувати стріли і списи?